Офіційне Вчення Католицької Церкви про відпуст (індульгенцію)

У зв’язку з Надзвичайним Ювілейним роком Божого Милосердя, проголошеного Святішим Отцем Франциском, у середовищі народу Божого з’явився посилений інтерес до вчення Католицької Церкви стосовно відпустів (індульгенцій). З іншого боку, останнім часом у частині українських ЗМІ з’явилися і некоректні та неточні написи, які викривляють цей аспект вчення Церкви.

Отож, пропонуємо Вашій увазі главу з Катехизму Католицької Церкви, проголошеного владою св. Івана Павла ІІ у 1992 році. Згідно з Апостольською Конституцією «Fidei depositum» св. Івана Павла ІІ, цей Катехизм є автентичним викладом віри Католицької Церкви, правилом віри і тому зобов’язує усіх католиків, незалежно від обрядової приналежності, до прийняття віри викладеної у ньому:

«Катехизм Католицької Церкви, який я затвердив 25 червня минулого року і який сьогодні силою своєї апостольської влади я наказую опублікувати, є викладом віри Церкви та католицького вчення, які доводяться або пояснюються Святим Письмом, Апостольською Традицією й Учительством Церкви. Я визнаю його як правильну норму викладання віри, як цінний і законний засіб, який служить церковній громаді. Нехай він послужить оновленню, до якого Святий Дух безперервно закликає Тіло Христове — Церкву Божу, яка здійснює мандрівку до незгасного світла Царства!

Затверджуючи Катехизм Католицької Церкви та видаючи розпорядження про його публікацію, Наступник Петра виконує своє служіння Святій Вселенській Церкві Й усім окремим Церквам, що перебувають у мирі й спільності з Апостольським Престолом у Римі: це служіння зміцнення й утвердження віри всіх учнів Господа Ісуса (пор, Лк. 22,32), а також зміцнення зв’язків єдності в самій цій апостольській вірі.» (Іван Пало ІІ, «Fidei depositum»).

Слова Папи про те, що цей Катехизм, який він проголошує як наступник св. Петра, виконуючи своє служінні у Вселенській Церкві, говорять про це, що Катехизм Католицької Церкви, є проголошений Папою ex cathedra і тому є зобов’язуючим для всіх католиків. Кожен хто ж не приймає цього Катехизму, ставить себе по за видимими рамками Католицької Церкви.

КАТЕХИЗМ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ПРО ВІДПУСТ (ІНДУЛЬГЕНЦІЮ):

Відпусти (Indulgentiae)

1471 Наука про відпусти та практика застосування відпустів у Церкві тісно пов’язана з наслідками таїнства Покаяння.

Що таке відпуст?

«Відпуст – це прощення перед Богом дочасної кари за гріхи, провина яких уже стерта. Відпусту досягає за певних умов християнин, відповідно наставлений, через посередництво Церкви, яка як служителька Відкуплення розділяє І дає його своєю владою зі скарбниці заслуг Христа і святих» Павло VI, Апост. конст. «Indulgentiarum doktrina», 1).

«Відпуст є частковий або повний, залежно від того, чи він звільняє від дочасної кари за гріхи частково чи цілком» (Там само, 2.). Кожний вірний може здобути відпусти для себе або для померлих (Кодекс канонічного права, кан. 994.).

Покарання за гріхи

1472 Щоб зрозуміти це вчення і практику Церкви, треба врахувати, що гріх має подвійний наслідок. Важкий гріх позбавляє нас спільності з Богом, а через те робить нас нездатними до вічного життя, позбавлення якого називається «вічною карою» за гріх. З Іншого боку, будь-який гріх, навіть легкий, викликає нездорове прив’язання до творінь, яке потребує очищення чи тут, на землі, чи після смерті у стані, який називається Чистилищем. Це очищення звільняє від того, що називають «дочасною карою» за гріх. Ці дві кари не повинні розглядатися як помста, накладена Богом ззовні, бо вони виникають із самої природи гріха. Навернення, яке походить від глибокої любові, може привести до цілковитого очищення грішника, так що йому не доведеться вже терпіти жодної кари (Пор. Тридентський Собор: DS 1712-1713; 1820.).

1473 Прощення гріха і відновлення спілкування з Богом веде за собою відпущення вічної кари за гріх. Але дочасні кари за гріх залишаються. Християнин повинен намагатися, терпляче переносячи страждання і всілякі випробовування і в кінці спокійно приймаючи смерть, приймати дочасні кари за гріх як благодать; він повинен старатися через діла милосердя і любові, а також через молитву і різні покутні практики цілком звільнитися від «старої людини» «й одягнутись у нову людину» (Пор. Еф. 4, 24.).

У співпричасті святих

1474 Християнин, який прагне очиститися від свого гріха й освятитися – Божою благодаттю, не залишений сам собі. «Життя кожної Божої дитини дивним способом пов’язане – у Христі і через Христа – з життям усіх інших братів-християн у надприродній єдності містичного Тіла Христа, як в одній містичній особі» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.).

1475 У співпричасті святих «між вірними – і тими, що вже є в небесній батьківщині, і тими, що покутують у Чистилищі за свої провини, а також тими, що ще перебувають у земній мандрівці, – існує постійний зв’язок любові і щедрий обмін усіма благами» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.). У цьому дивному обміні святість одного приносить користь іншим більше, ніж гріх одного може шкодити іншим. Так, звертання до співпричастя святих дозволяє грішникові, що кається, швидше й успішніше очиститися від кар за гріхи.

1476 Ці духовні блага спільності святих ми називаємо також скарбом Церкви, «що не є сумою благ, збираних віками, подібно до матеріальних благ, а безмежною й невичерпною вартістю, яку мають у Бога спокутування і заслуги Христа, Господа нашого, жертвувані за те, щоб усе людство було звільнене від гріха і прийшло до спільності з Отцем. Це у Христі, нашому ВідкупителевІ, є багатство винагороджень і заслуг, що походять з Його Відкуплення» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.).

1477 «До цього скарбу належить також справді величезна вартість, безмірна і завжди нова, яку мають перед Богом молитви і добрі діла Пресвятої Діви Марії і всіх святих, які, йдучи за Христом і Його благодаттю, освятились і виконали діло, яке прийняли від Отця; так, працюючи для власного спасіння, вони також сприяли спасінню своїх братів у єдності містичного Тіла» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.).

Відпуст отриманий від Бога через посередництво Церкви

1478 Відпуст отримується через Церкву, яка силою влади в’язати і розв’язувати, даною їй Ісусом Христом, діє на користь християнина і відкриває йому скарб заслуг Христа І святих, щоб вірний отримав від Отця милосердя відпущення дочасної кари за гріхи. Тому Церква хоче не тільки прийти на допомогу християнинові, а також заохотити Його до діл побожності, покути і любові (Пор. Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 8; Тридентський Собор: DS 1835.).

1479 Оскільки померлі християни на шляху очищення також є членами того ж співпричастя святих, ми можемо допомогти їм, серед іншого, отримуючи для них відпусти, щоб вони були звільнені від дочасної кари за свої гріхи.