Отець Людвіг КАМІЛЕВСЬКИЙ: “Тоді священики жили, як мученики, однак хоронили їх, як королів”

Легендарний священик розповів в ефірі Радіо Марія історію свого життя. Він пригадав нелегкі радянські часи: зустрічі з КДБ, постійне стеження, відбудову РКЦ, яка відбувалася за допомогою справжніх мучеників, що страждали в таборах ГУЛАГу.

В часі ефіру ми згадували отця Антонія Хоміцького, отця Анджея Гладусевича, єпископа Рафала Керницького, єписокопа Яна Ольшанського, відомого отця-лікаря Генріха Мосінга. Крім того, гість розповів, як він вчився разом в семінарії з ординарієм Одесько-Сімферопільської дієцезії єпископом Броніславом Бернацьким і єпископом-емеритом Маркіяном Трофим’яком.

“Тоді на похорон священика збиралося і по 10 тисяч чоловік! В Полонному, коли хоронили отця Анджея Гладусевича процесія з людей розтягнулася більше ніж на 3 кілометра! Труна ще була у храмі, а хрест УЖЕ на цвинтарі.

Отець Войчех Дажицький був гумористом, майже клоуном! Зима, холод, отцю Антонію Хоміцькому привозять в Мурафу на підводі хворого. Через людей, Дажицький передає: “Скажіть, що хворий прийти не зможе. Треба, щоб отець Антоній підійшов до коней”. Що робити, треба йти! Отець Антоній йде в мороз, сповідає закутаного хворого, який замість сповідання своїх гріхів, нарікає на жінку. Отець Антоній починає злитися: “Сповідайся за себе!”. Сповідь продовжувалася, пристрасті не вщухали, пенітент все не хотів визнавати власних гріхів, аж побачивши, що Хоміцький втрачає рівновагу, отець Войчех відкрив обличчя: “Це я!”. Обуренню отця Антонія не було меж!

За 8 років на Волині мені вдалося відбудувати 24 храми! Якось вдавалося порозумітися з владою, вони бачили, що я дію для людей. Тоді був дух відновлення церкви. Були цікаві історії. Коли я служив у Луцькій катедрі святих Петра і Павла, на момент мого приходу, там був музей атеїзму. Я ходив до різних чиновників, щоб нам віддали храм. А там ще й був музей космосу, працювало 70 співробітників! Сенатор відказав: “Що ви хочете з цією махіною, що ви будете з тим робити? Вас всього купка людей!” Я відказав: “Ми зробимо ВСЕ, тільки віддайте!” Він не вгамовувався: “Добре, зроблю послугу…за послугу…”

Після Луцька я переїхав до Житомира. Владика Ян Пурвінський запросив мене служити настоятелем в катедрі святої Софії. Важко бути постійно поруч з єпископом, який сам фактично був настоятелем катедри. Я перейшов до парафії святого Вацлава. Треба було все відбудовувати фактично з нуля. Для того, щоб повернути храм, нам потрібно було підключати дуже високе керівництво з перспективою залучення перших осіб держави, на той момент то були Леонід Кучма та Олександр Квасьнєвський… З жорсткими переговорами, але нам віддали храм!

Люди! Я пережив багато і бачив все! Переживемо і ці проблеми, головне молитися, і щоб молитва постійно була у нас на устах!”