Пам’ять, віра та милосердна любов – основи християнського життя. Проповідь Папи в Ґюмрі

«Піднімуть спустошення часів днедавніх, і міста зруйновані відновлять», – цими словами пророка Ісаї Святіший Отець розпочав проповідь, виголошену під час Святої Меси в Ґюмрі, зазначаючи, що саме на цьому місці можна побачити їх здійснення, адже «після жахливих руйнувань внаслідок землетрусу, ми сьогодні зібралися тут, щоб скласти подяку Богові за все, що було відбудоване». І можемо запитати себе: «Що сьогодні Господь запрошує нас будувати в житті, й, насамперед, на чому кличе будувати наше життя?».

Шукаючи відповідь на це запитання, Папа вказав на три основи, першою з яких є пам’ять. За його словами, однією з ласк, про яку слід просити в молитві, є «відновлення пам’яті про все те, що Господь учинив з нами і для нас»: обрав, полюбив, покликав і простив. Але існує «інша пам’ять, яку слід оберігати», якою є «пам’ять народу», в якій можемо розгледіти «присутність Бога».

«Надією для вашого прийдешнього, світлом на життєвій дорозі, а також другою основою, про яку хочу вам сказати, є віра, – вів далі Єпископ Риму. – Завжди існує загроза, яка може притемнити світло віри. Нею є спокуса применшити її до чогось, притаманного минулому, до чогось важливого, але приналежного до інших часів, ніби віра є гарним стародруком, який слід зберігати в музеї». Адже віра, «замкнена в архівах історії», втрачає свою перемінюючу силу.

Віра, натомість, відроджується від «животворящої зустрічі з Ісусом», з досвіду Божого милосердя, яке «проливає світло на всі життєві ситуації». За словами Папи, для нас «буде корисним» щодня оновляти цю живу зустріч з Господом, читати Боже слово та відкривати на молитві Його любов, дозволити на те, щоб «зустріч з Господньою ніжністю запалювала радість в нашому серці», яка є більшою від смутку та «стійкою перед обличчям болю, перетворюючись у мир».

«Може також статися, що Ісус кликатиме йти за Ним зблизька, віддати своє життя Йому та ближнім: отож, коли Він запрошує, то ви, особливо, молодь, не бійтеся та скажіть йому “так”! Він нас знає і по-справжньому любить й бажає звільнити серця від тягарів страху та гордості. Зробивши для Нього місце, стаємо здатними випромінювати любов. Таким чином, ви зможете продовжити вашу велику історію євангелізації, якої Церква та світ потребують в наш тривожний час, який є також часом милосердя», – сказав Святіший Отець.

І саме милосердна любов є тією «третьою основою» після пам’яті та віри, на якій слід будувати своє життя. Адже саме на цій «скелі любові, отриманої від Бога та переданої ближньому» ґрунтується життя Ісусового учня. «Обличчя Церкви омолоджується та стає привабливим, коли вона живе милосердною любов’ю. Конкретна любов – ось що є візиткою християнина. Інші способи представитися можуть бути недоречними і навіть безглуздими, тому що всі пізнають, що ми є Його учнями, якщо матимемо взаємну любов», – наголосив проповідник, додаючи, що першочерговим завданням є «невтомно будувати й наново відбудовувати сопричастя, зводити мости єдності й долати перешкоди відокремлення».

Повертаючись до читання з пророка Ісаї, Святіший Отець вказав на те, що він пригадує, що Господній дух завжди перебуває з тим, хто приносить благу вість убогим, перев’язує рани розбитих сердець і втішає пригноблених. «Бог, – додав він, – мешкає в серці того, хто любить, Бог мешкає там, де люблять, особливо там, де відважно й зі співчуттям дбають про найслабших та убогих. В цьому існує дуже велика потреба: потреба в християнах, які не піддаються перед обличчям труднощів та не знеохочуються через спротив, але є готовими і відкритими, готовими служити; існує потреба в людях доброї волі, які дійсно, а не на словах допомагають братам і сестрам, які перебувають у важких ситуаціях; існує потреба справедливіших суспільств, в яких кожен може мати гідне життя і, в першу чергу, належно оплачувану працю».

Але в цьому контексті, за словами Наступника святого Петра, може зродитися запитання про те, яким чином можливо стати милосердним, з тими вадами та недомаганнями, які кожен бачить в собі та навколо себе? Відповідь на це запитання проповідник запропонував шукати у спадщині вірменсього святого Григорія Нарекського, якого він проголосив Учителем Церкви. Цей святий навчає нас, що важливим є, насамперед, «визнати себе потребуючим милосердя», а перед обличчям нужд і ран, яких зазнаємо, «не закриватися у собі, але щиро й з довір’ям відкритися на Господа».