Папа: богослов – син свого народу; не можна розділяти доктрину і пастирське служіння

Доктрина і пастирське служіння пов’язані, як молитва і життя. Про це говорив Папа Франциск у відеозверненні до учасників Міжнародного богословського конгресу в Буенос-Айресі. Наукова зустріч відбулася з нагоди 100-річчя факультету теології Католицького університету Аргентини і 50-річчя Другого Ватиканського собору.

Пам’ять, освіта і молитва переплітаються з конкретністю життя, із сповіщення Христа. Богослов, зазначив Папа, – це син свого народу, він «зустрічається з людьми, з історіями», він «знає традиції». «Це людина, яка вчиться цінувати те, що отримала як знамення Божої присутності». Богослов – це «віруючий, у якого є досвід зустрічі з Ісусом Христом і який виявив, що не може жити без Нього». Богослов є пророком: розмірковуючи про «традиції, отримані від Церкви», він «зберігає живу свідомість минулого» і відкриває двері в майбутнє, в якому Ісус перемагає людську самоізоляцію і відсутність надії. Центральне місце у нього займає молитва і зв’язок «між минулим і сьогоденням, між сьогоденням і майбутнім».

Папа Франциск підкреслив важливість традиції: щоб перемогти спокусу розділень, потрібно пам’ятати про шлях Господній в житті Церкви. Помісна Церква не може вважати себе власницею і єдиним тлумачем життєвих подій і діянь Святого Духа, в той час як Церква Вселенська не може ігнорувати і заперечувати помісні реалії. Традиція Церкви подібна «живий річці», яка сходить до витоків і спрямована в майбутнє, вона оживляє країни і живить собою різні географічні простори світу. Таким чином, сказав Святіший Отець, втілення Євангелія завжди по-новому триває в кожному куточку планети.

У цьому сенсі, завданням богослова є пошук і роздум над тим, що значить в наші дні бути християнином, бо сучасний аргентинський християнин зовсім не такий, яким він був 100 років тому; це відноситься і «до Індії, і до Канади, і до Риму», – додав Папа. Перед Аргентиною стоять виклики мультикультурності, релятивізму та глобалізації, які часом принижують гідність людини, «роблячи її продуктом обміну». Але саме шлях Євангелія в змозі вгамувати людську спрагу і уникнути двох великих спокус: засуджувати все, ховаючись «у консерватизмі або фундаменталізмі» і, з іншого боку, благословляти всі новинки, все, що має «новий присмак», залишаючи позаду себе мудрість.

У цьому контексті, – продовжив Папа Франциск, – богословські дослідження набувають значення першорядної важливості. При цьому Святіший Отець підкреслив, що не можна говорити про доктрину у відриві від пастирського служіння, – вказуючи на таких Отців Церкви, як Іриней, Августин, Василь, Амвросій: «Вони були великими богословами, бо були великими пастирями».