Папа до душпастирів: Намагаймося наслідувати стиль Ісуса

Другим етапом одноденного візиту Папи до Ґенуї у суботу, 27 травня 2017 р., стала зустріч з місцевою церковною громадою, що відбулася в катедральному соборі святого Лаврентія, де зібралися єпископи регіону Ліґурії, духовенство, чернецтво, семінаристи й миряни, які співпрацюють в душпастирстві. Також і тут Святіший Отець відповідав на запитання. На початку зустрічі він запросив присутніх проказати молитву в наміренні жертв теракту в Єгипті.

Перше запитання поставив парох, що запитував, як жити інтенсивним духовним життям серед складності сучасного життя та безлічі обов’язків, на що Наступник святого Петра відповів: «Чим більше наслідуватимемо стиль Ісуса, тим більше добра зробимо в нашій пастирській праці». Яким же був цей стиль? Ісус завжди перебував в дорозі, більшість часу проводив серед людей. Але ввечері Він шукав відлюдні місця, щоб побути з Отцем.

«Ми не повинні боятися руху та розпорошеності нашого часу. Найбільший страх повинно викликати статичне життя, життя священика, в якого все впорядковано, все відбувається згідно з графіками», – сказав Папа, зазначаючи, що боїться такого священика, в якого молитва також стає статичною. «Ісус завжди був людиною в дорозі, людиною, відкритою на Божі несподіванки», – сказав він, наголошуючи, що ця відкритість є ознакою життєдайності. Не повинно існувати перешкод для зустрічі, формальностей, які не допускають зустрічей. Це також стосується зустрічей з Богом на молитві.

Святіший Отець також зауважив, що зустрічі з людьми втомлюють, але не слід «надмірно захищати свій спокій». Священики не повинні забувати, що «лише Ісус є Спасителем» і що «Ісус ніколи не обмежував Себе структурами», але «стосунками». «Без стосунків з Богом і з ближнім в житті священика ніщо інше не має сенсу», – наголосив він.

Інше запитання стосувалося братерства між священиками, на що Папа відповів, що братерство – це прекрасне слово, яке «не користується популярністю на біржі цінностей». За його словами, братерство вимагає щоденної праці над собою, поборюючи почуття самодостатності. Для цього потрібно разом проводити час, спільні трапези, спільні молитви, заняття спортом, також і сперечатися між собою, як це траплялося з апостолами.

«Коли бракує священичого братерства, то, як би це жорстоко не звучало, приходить зрада: тоді зраджується, продається свого брата задля власного вивищення», – підкреслив Наступник святого Петра, особливо перестерігаючи від пліткарства та пустослів’я, називаючи «найбільшим ворогом» братерства «лихослів’я, спонукуване заздрістю».

Про те, як поєднувати життя власною харизмою з потребами конкретної дієцезії, запитувала Голова регіонального об’єднання чернечих настоятельок. «Дієцезальність», за словами Глави Католицької Церкви, запобігає абстрактності, адже дієцезія – це «частка Божого люду, що має своє обличчя». Харизми «не народжуються з повітря», але в «конкретному місці, зростаючи та вкорінюючись у конкретному місці».

У цьому контексті Папа підкреслив важливість бути готовими йти туди, де існує найбільша потреба, «не з огляду на дбання про себе, але щоб ділитися харизмою». Ця готовність також включає здатність переглядати свою діяльність, запитувати себе: «Чи наша харизма ще потрібна в цій дієцезії, на цьому місці. Може вона необхідніша деінде?».

Останнє запитання стосувалося зменшення кількості покликань до священства та богопосвяченого життя. Святіший Отець, насамперед, звернув увагу на демографічний аспект. «Коли існували багатодітні сім’ї, було легше мати покликання, а сьогодні вони зменшуються також з огляду на демографічний спад», – зауважив він, підкреслюючи, що це не єдина причина, але і її не слід недооцінювати. «Криза покликань – це криза, яка стосується всієї Церкви, всіх покликань – священичих, чернечих і мирянських, включаючи покликання до подружжя», – наголосив він.

А ділячись думками про апостолят покликань до богопосвяченого життя, Папа вказав на важливість свідчення. Адже Бог не перестає кликати, але може трапитися так, що молода людина, споглядаючи на життя священика чи богопосвяченої особи, скаже: «Ні, не бажаю собі такого!». Важливим також є «душпастирське й місійне навернення».