Папа до катехитів: ми не є вістунами нещастя, але – носіями радості

Той, хто звіщає Христову надію, є, одночасно, далекоглядним, бо здатний скерувати погляд за межі проблем, і добре бачить зблизька, бо зауважує ближнього та його потреби. Думками про це Папа Франциск поділився, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив на площі Святого Петра у Ватикані з нагоди Ювілею катехитів.

До заключного Євхаристійного богослуження під проводом Наступника святого Петра у неділю, 25 вересня 2016 р., паломники, які присвятили своє життя передаванню віри, готувалися протягом двох днів, беручи участь в молитовних зустрічах, які Папська Рада сприяння новій євангелізації організувала в різних храмах Риму. В прощі беруть участь також і катехити з України та українські катехити, які служать в спільнотах діаспори.

«Благаю, … щоб ти зберігав заповідь без плями, без догани», – писав святий Павло до свого учня Тимотея. Як зауважив Святіший Отець, коментуючи під час проповіді ці слова, апостол немовби бажає «зосередити наш погляд на тому, що є суттю віри». Він, як бачимо, не перелічує різні моменти та аспекти, але підкреслює те, що є серцем віри.

«Тим центром, навколо якого все обертається, – сказав Глава Католицької Церкви, – пульсуючим серцем, що всьому дає життя, є пасхальне звіщення, перше звіщення: Господь Ісус воскрес, Господь Ісус любить тебе, віддав за тебе Своє життя, воскрес та є живим, перебуває поруч з тобою та кожного дня на тебе очікує. Ми ніколи не повинні про це забувати. Під час цього Ювілею катехитів від нас вимагається не втомлюватися ставити на перше місце головну благовість віри: Господь воскрес. Не існує важливіших тем, ніщо не є міцнішим та актуальнішим».

Як зауважив далі Папа, заповідь, про яку згадує святий Павло, пригадує нам і про «нову заповідь» Ісуса: щоб ви любили одні одних так, як я вас полюбив. «Саме люблячи звіщається Бога-Любов: не силою переконливості, не накидаючи істину, не запеклістю навколо якогось морального чи релігійного обов’язку, – наголосив проповідник. – Бога звіщається, зустрічаючись з людьми, будучи уважними до їхньої історії та їхнього шляху. Тому що Господь – не якась ідея, але – жива Особа».

За словами Наступника святого Петра, Господнє послання проходить через правдиве та просте свідчення, через слухання та прийняття, через променіючу радість. Неможливо добре говорити про Ісуса, будучи сумними, чи передавати красу Бога лише гарними проповідями. «Бог надії, – сказав він, – звіщається, живучи сьогодні Євангелієм любові, не боячись свідчити його також і за допомогою нових форм звіщення».

У цьому контексті проповідник перевів свій погляд до Євангельського уривку про відому притчу про багача й Лазаря, яка, за його словами, допомагає нам «зрозуміти, що означає любити» та «уникнути деяких загроз». Бачимо багача, який навіть не зауважує убогого Лазаря при своїх дверях. Папа зауважив, що Святе Письмо не говорить, що він був злим чи скоїв комусь кривду. Але він не був здатним «поглянути за межі свого світу, що складався з бенкетів й дорогого одягу», не бачив того, що діється за дверима його дому, де лежав Лазар, його не цікавило те, що діялося назовні.

«До його серця, – зауважив Святіший Отець, – увійшла світськість, яка вчиняє душу нечулою. Світськість є “чорною дірою”, що поглинає добро, гасить любов, тому що підчиняє все власному я. Тоді бачимо лише примарне і не зауважуємо інших, бо стаємо байдужими до всього. Той, хто потерпає від цієї важкої сліпоти, часто поводиться “косооко”: з благоговінням дивиться на відомих людей, приналежних до високих кіл, яких подивляє світ, і відвертає погляд від численних Лазарів сьогодення, від убогих і страждаючих, які є Господніми улюбленцями».

Але Господь, як наголосив Наступник святого Петра, дивитися на тих, кого світ викидає, немов непотріб. Лазар є «єдиним персонажем в усіх Ісусових притчах, названий по-імені», а його ім’я означає «Бог допомагає». І Бог не забув про нього, але прийняв на бенкеті у Своєму царстві. Багач, натомість, не має імені, а його життя впадає у забуття, адже «той, хто живе для себе, той не творить історію», а «нечутливість сьогодення викопує назавжди непрохідні провалля».

Папа звернув увагу на ще один контраст, присутній в цій притчі: пишне життя безіменного багача описане у хвалькуватій формі, і навіть після смерті він наполягає на своїх інтересах. Натомість, бідність Лазаря змальована «з великою гідністю»: з його уст не зриваються слова нарікання чи зневаги.

«Як слуги Ісусового слова, – зауважив у цьому контексті проповідник, – ми покликані не виставляти напоказ примарне і не шукати славу, але також не можемо бути сумними й постійно нарікати. Ми не є пророками нещастя, які любуються в тому, щоб вишукувати загрози чи викривлення, не є людьми, що окопалися у власних середовищах, звідки видають гіркий осуд суспільству, Церкві, всім й усьому, занечищуючи світ негативністю».

За словами Святішого Отця, «той, хто звіщає Ісусову надію, є носієм радості і бачить далеко, бо має перед собою горизонти, а не стіни, тому що вміє поглянути за межі зла та проблем. Одночасно, він дуже добре бачить зблизька, тому що є уважним до ближнього та його потреб». І Господь заохочує нас знаходити шляхи для того, щоб виходити назустріч потребам ближніх, тому що «час, призначений на допомогу», подарований Ісусом та є «нашим найбільшим скарбом», який можемо здобути на землі.