Папа до монахів і семінаристів: ми до кінця залишаємося глиняними посудинами, і не треба себе прикрашати

На один день велика каплиця архиєпископської резиденції в Сумар, де Папа Франциск зупинився на ці дні, замінила вже відому каплицю в Домі Св. Марти. 25 липня о 7:30 ранку Папа відправив там Літургію в присутності 300 семінаристів і монахів. У проповіді Папа повернувся до теми контрасту між смиренням, необхідним від людини віри, і слабкістю, яка часом штовхає, також у Церкві, до пошуку кар’єри і престижу.

Спокуса обманювати самих себе живе і в багатьох християнах. Це спокуса вважати себе кращими, ніж ми є, навіть перед Богом, навіть якщо певний життєвий вибір наказує стиль смирення і скромності. Розвиваючи свої роздуми, Папа Франциск поєднав два читання Літургії в день урочистості апостола Якова. Перше читання з послання до коринтян: «Скарб благодаті ми носимо в глиняних посудинах». Скарб, – пояснив Святіший Отець, – це «одкровення Бога в Ісусі Христі», яке Павло намагається пояснити, підкреслюючи «напругу між величчю дару» і «дещицею того, хто його отримує», тобто людською природою, крихкої посудини з глини, в яку Бог вилив невимовну Таємницю:

«І для всіх нас, богопосвячених, монахів, священиків, єпископів, ця назва є загальною: ми отримали дар, і всі ми – глиняні посудини. Проблема полягає в тому, як витримувати цю напругу: весь час втрачається рівновага. В історії Церкви з’являються чоловіки і жінки, які отримують дар, знають, що вони є посудинами з глини, але потім настільки відчувають натхнення, що забувають про це. І тоді ця напруга втрачає рівновагу, завдяки якій ми утримуємося».

Павло говорить щиро, коли називає себе глиняною посудиною по відношенню до отриманого дару. Але чи пам’ятаємо ми про те, що і ми глиняні посудини? – запитав Папа. «Спокуса полягає в тому, щоб «загримувати» глиняну посудину: розфарбувати її, прикрасити», і таким чином ми «починаємо обманювати самих себе і вірити», що є «якоїсь вищої категорії». Щось схоже відбувається з Яковом та Іваном в епізоді, що цитує сьогоднішнє Євангеліє, в якому мати цих двох апостолів просить, щоб вони сіли праворуч і ліворуч від Ісуса в Його Царстві. «Вони увійшли в цю світську гру, забувши, що ми всі з глини, – бажаючи отримати певний престиж, авторитет у групі Дванадцяти», – пояснив Святіший Отець:

«Церква багато страждала і страждає кожного разу, коли хтось із покликаних прийняти скарб в посудину присвоює цей скарб і робить все, щоб змінити природу глини, вважаючи, що він кращий, що він більше не з глини. Ми залишаємося глиняними до самого кінця, від цього ніхто нас не спасає. Нас спасає Ісус, по-Своєму, а не з людської точки зору престижу, показухи, впливових посад. З цього зростає кар’єризм у Церкві, який завдає багато шкоди. Правителі народів, говорить Ісус, управляють ними, підпорядковують їх собі, наказують їм. Серед вас не повинно бути так: ви – служителі. Ви живете, щоб служити. Глиняна посудина і велич Ісуса».

Зрозуміти, чи прикрашаємо ми свою посудину чи ні, дуже просто, – сказав Папа: досить згадати, як ми сповідаємося перед священиком. «Є багато способів висповідатися. Ти сповідаєшся, інтелектуалізуючи свої вчинки? Ти міняєш сповідника, здійснивши щось ганебне? Значить, ти вже забув про те, що є глиняною посудиною»:

«Як же дізнатися, що ми продовжуємо бути глиняними посудинами? Запитай у себе, як ти сповідаєшся, і дізнаєшся, залишаєшся ти глиняним чи вже почав розписувати свою посудину, тому що здаєшся собі іншим. І як дізнатися, що великий дар – це Ісус? Чи тому, що я займаюся апостольством, тому що служу Йому? Так, це так, але не тільки. Чи ти поклоняєшся, чи вмієш поклонятися Ісусу, чи лише просиш Його про щось? Так, ти Йому дякуєш, вихваляєш Його, але чи виходить у тебе поклонятися Ісусу? Молитва поклоніння є пробним каменем для того, щоб дізнатися, чи віримо ми, що Ісус є найбільшим даром».

Джерело: http://popefrancis.org.ua