Папа до священиків: бути «отцями», а не «Божими службовцями»

Священики повинні бути «нормальними», тобто, здатними як радіти, так і співстраждати з іншими. На це звернув увагу Папа Франциск, зустрічаючись у п’ятницю, 16 березня 2018 р., зі священиками та семінаристами з папських колегій Риму. Зустріч була присвячена темі виховання і під час неї Святіший Отець відповів на 5 запитань, що стосувалися священичих формування та духовності.

Перше запитання зачитав французький семінарист, який представляв європейців. Він запитував Папу, як поєднати священниче служіння з покорою почуватися одночасно учнями і місіонерами. Священик, за словами Папи, повинен були людиною, яка постійно прямує вперед, людиною, яка слухає та ніколи не є самітною. Це означає мати також смирення прийняти супровід.

Фундаментальне значення для того, щоб зрозуміти, як прямувати вперед, має розпізнавання того, що добре і що не є таким. Про це Святіший Отець говорив, відповідаючи на запитання африканського семінариста зі Судану. Він вказав на дві передумови справжнього розрізнення, якими є молитва та співставлення із провідником, здатним вислухати та підказати.

Коли ж у священичому житті відсутнє розпізнавання, приходять закам’янілість та казуїстика. Людина втрачає здатність прямувати вперед. Все замикається, не даючи Святому Духові діяти. Папа заохотив священиків співпрацювати зі Святим Духом, як із супутником в дорозі, адже ми часто боїмося Його, намагається «зв’язати». За його словами, не вистачить бути добрими, але слід бути такими, якими нас хоче бачити Святий Дух.

Мексиканський священик від імені латиноамериканців запитував про те, як зберегти інтегральну рівновагу священика протягом всього життєвого шляху. У цьому контексті Святіший Отець наголосив на важливості загальнолюдського формування священика. За його словами, потрібно бути «нормальними», тобто, людяними, здатними радіти з іншими, пожартувати, усміхнутися, але також мовчазно вислухати хворого, ніжно втішити. Слід бути «отцями» в духовному значенні, бути плідними й передавати життя. Бути священиками-отцями, а не функціонерами священних речей чи Божими службовцями.

Диякон зі США запитував про риси духовності дієцезального священика, який, на відміну від ченця, не має посилання на засновників. Глава Католицької Церкви відповів одним словом: «дієцезальність». Це означає, що священик повинен розвивати взаємини зі своїм єпископом, навіть якщо може трапитися «важка» людина, зі своїми співбратами у священстві, а також – з людьми на парафії, що є його духовними дітьми. «Якщо докладете старань на цих трьох фронтах, стенете святими», – сказав він.

Останнє запитання поставив священик з Філіппін і стосувалося воно постійного формування. Папа порадив дбати про своє формування в різних вимірах: загальнолюдському, душпастирському, духовному та спільнотному. Постійне формування починається із усвідомлення власної слабкості. Важливо пізнати свої обмеження. У контексті сучасної культури слід запитувати себе про те, як переживаємо віртуальну комунікацію, як використовуємо свій смартфон, готуючись протистояти спокусам проти безженності, які обов’язково прийдуть. Врешті, пильнуватися, аби не піддатися гордості, прив’язаності до грошей, привабливості влади та зручностей.