Папа Франциск: бідні райони мають особливу мудрість

Промова Папи Франциска під час зустрічі з мешканцями малозабезпечених кварталів Кангемі у п`ятницю, 27 листопада, у передмісті Найробі (Кенія). Пропонуємо повний текст промови понтифіка.

Дякую за теплий прийом у вашому районі. Дякую Архієпископу Ківува і отцю Паскалю, за їх теплі слова. Я відчуваю себе як вдома, розділяючи цей момент з братами і сестрами, і я не соромлюся сказати, що вони займають особливе місце в моєму житті і в моїх рішеннях.

Я тут, бо хочу, щоб ви знали, що ваші радості і надії, ваші страждання і болі, мені не байдужі. Я розумію ті труднощі, які ви досвідчуєте щодня! Як я можу не засуджувати несправедливість?

В першу чергу я хотів би сказати, що мова виключення часто нехтується або ігноруються. Це мудрість знайдена в бідних районах. Мудрість, що виникає з «наполегливого опору, що є автентичним» (Laudato si’, 112), євангельських цінностей, які в процвітаючому суспільстві, онімілого від нестримного споживання, здавалося забули.

Ви можете сплести «узи дружби і єднання, що перетворять перенаселеність і досвід спільноти, в якій стіни і барєри егоїзму подолані»(там само, 149).

Культура бідних районів, занурена у цю особливу мудрість, «має дуже позитивні риси, які можуть запропонувати щось у ці часи, в які ми живемо; це виражається в цінностях таких як солідарність, віддавання свого життя за іншого, перевага народженню над смертю; забезпечення християнам гідної смерті;знаходження місця для хворих у своєму домі, поділитися з голодним хлібом: “де їдять 10, там їдять і 12″, прояв терпеливості і сили духа перед обличчям великих негараздів, і так далі”. Цінності, які базуються на тому, що кожна людина є найбільш важливою, ніж божок грошей. Дякую за нагадування, що існування іншого типу культури можливе.

Я хочу в першу чергу ці цінності, які ви практикуєте, вартість яких не демонструється на фондових біржах, цінності які не є предметом спекуляції і не мають ринкової ціни. Я вітаю вас, товаришую вам, хочу, щоб ви знали, що Господь ніколи не забуває вас. Шлях Ісуса почався на периферії, він іде від бідних і з бідними, до всіх.

Побачити ці прояви гарного життя, що ростуть кожен день у вашому оточенні, жодним чином не тягне за собою ігнорування страшної несправедливості міського виключення. Це рани, завдані меншістю, що зосереджена на владі і багатстві, хто егоїстично марнує час, коли зростаюча більшість змушена бігти на занедбані, забруднені і застарілі переферії.

Це стає ще гірше, коли ми бачимо несправедливий розподіл землі (якщо не в цьому районі, звичайно ж в іншому), що призводитьу багатьох випадках до того, що цілі сім’ї змушені платити надмірну і несправедливу орендну плату за вкрай аварійне житло.

Знаю також серйозну проблему, яку створюють безликі «приватні забудовники», які збирають ділянки земліі навіть пробують привласнити дитячі майданчики шкіл ваших дітей. Ось що відбувається тоді, коли ми забули, що «Бог дав землю всьому людському роду, тому що вона належить всім його членам, не виключаючи нікого» (Йоан Павло II, Енц. Centesimus Annus, 31).

У цьому сенсі, серйозною проблемою є відсутність доступу до об’єктів інфраструктури і основних послуг. Я маю на увазі туалети, каналізацію, стоки, вивезення сміття, електрику, дороги, а також школи, лікарні, розважальні центри, спортивні та мистецькі майстерні. Я кажу, зокрема, про питну воду.

«Доступ до питної води є одним із основних і універсальних прав людини, бо є необхідним для виживання людини і є умовою для здійснення інших прав людини.

Наш світ має серйозні борги в суспільстві до бідних, які не мають доступу до питної води, бо вони позбавлені права на життя, яке закорінене в їх невід’ємній гідності» (Енц. Laudato si’, 30). Позбавити сім`ю води з будь-якого бюрократичного приводу – це велика несправедливість, особливо, коли хтось заробляє на цій потребі

Ця ситуація байдужості і ворожості, що досвідчується в бідних районах ускладнюється, коли насильство поширюється і злочинні організації, що служать економічним чи політичним інтересам, використовують дітей і молодь в якості “гарматного м’яса” для їх нещадної справи. Я також ціную зусилля тих жінок, які героїчно боряться, щоб захистити своїх синів і дочок від цих небезпек. Я прошу Бога, що влада стала разом з вами на шлях соціальної інтеграції, освіти, спорту, громадських дій, і захист сім’ї, бо це єдина гарантія миру справедливого, автентичного і вічного.

Ці реалії, які я тільки но згадав, не випадкове поєднання не пов’язаних між собою проблем. Вони є наслідком нових форм колоніалізму, який робить африканські країни “частиною машини, гвинтиком у гігантському колесі” (Церква в Африці, 52). Дійсно, в цих країнах часто змушені проводити політику типову для культури відходів, яка спрямована на зниження народжуваності, що прагне “узаконити нинішню модель розподілу, де меншість вважає, що має право споживати шляхом, який ніколи не може бути уніфікованим” (Laudato’ Sі, 50).

У зв’язку з цим мені хотілося б запропонувати відновити увагу до ідеї шанобливої міської інтеграції, в протилежність ліквідації, патерналізму, байдужості або простого стримування. Нам потрібні інтегровані міста, які належать усім. Ми повинні йти далі простого проголошення прав, які не дотримуються на практиці, до реалізації конкретних і систематичних ініціатив, здатних поліпшити в цілому життєву ситуацію, і планування нових міських забудов з хорошою якістю житла для майбутніх поколінь. Соціальні і екологічні заборгованості бідних міста можуть бути сплачені з поваги до їх священного права на землю, житло, працю. Це не питання філантропії, а обов’язок покладений на всіх нас.

Я хочу закликати всіх християн та їхніх пастирів зокрема, щоб оновили своє місіонерське завзяття, проявляти ініціативу на противагу обличчя такій частій несправедливості, щоб входили у проблеми їх сусідів, супроводжували їх у боротьбі, щоб захистили плоди їх комунальної праці і святкували разом кожну перемогу, велику чи маленьку. Я розумію, що ви вже багато робите, але я прошу пам’ятати, що це не просто чергове завдання; це може бути найважливішим завданням з усіх, тому що “Євангеліє адресована особливим чином бідним” (Бенедикт XVI, звернення до єпископів Бразилії, 11 травня 2007, 3).

Дорогі сусіди, дорогі брати і сестри, давайте разом молитися, працювати і зобов’язуймо себе забезпечити кожній родині гідне житло, доступ до питної води, туалету, надійних джерел енергії для освітлення, приготування їжі і поліпшення їхніх будинків; щоб в кожному районі були вулиці, площі, школи, лікарні, зони для спорту, відпочинку і мистецтва; щоб основні послуги надавалися кожному з вас, щоб ваші заклики і ваші благання про більші можливості могли буті почуті; щоб всі могли насолоджуватися миром і безпекою, на які вони по праву заслуговують виходячи з їх нескінченної людської гідності.

Mungu awabariki! Хай благословить вас Бог!

І я прошу вас, будь ласка, не забувайте молитися за мене.