Папа Франциск: Будьте мужніми перед сповідником називати гріхи своїми іменами

Мати мужність перед сповідником називати гріхи своїми іменами, не приховуючи їх: проповідь Папи під час ранкової Меси в каплиці Дому Св. Марти була повністю зосереджена на Таїнстві Примирення.

Сповідатися – означає йти на зустріч любові Ісуса з відкритим серцем і щирістю дітей, не відкидаючи «благодать сорому», яка дає нам відчути прощення Бога.

Для багатьох дорослих віруючих сповідь перед священиком означає неймовірне зусилля – яке нерідко спонукає ухилятися від Таїнства – або такі муки, які в підсумку перетворюють момент істини в удавання. Св. Павло в Посланні до Римлян публічно визнає перед громадою: «Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро». Він стверджує, що є «рабом», не робить добра, якого бажає, але робить зло, якого не хоче. Так відбувається в нашому духовному житті, зазначив Папа: «Коли я хочу зробити добро, зло завжди поряд зі мною»:

«Це і є боротьба християн. Це наша боротьба кожного дня. І ми не завжди маємо мужність говорити про цю боротьбу, як говорить про неї Павло. Ми завжди шукаємо шлях виправдання: «Ну так, звичайно, всі ми грішники». Говоримо ми так чи ні? Звучить драматично: це наша боротьба. Якщо ми цього не визнаємо, то ніколи не зможемо отримати пробачення Бога. Бо якщо бути грішником – це просто слова, мовний зворот, то ми не потребуємо Божого пробачення. Але якщо це реальність, яка нас поневолює, то ми потребуємо того, щоб Господь звільнив нас від неї, потребуємо Його сили. Але тут найважливіше те, що Павло, у пошуках шляхів виходу, сповідує перед громадою свій гріх, свою схильність до гріха, не приховує її».

Смиренна сповідь у гріхах – це те, «чого Церква просить від усіх нас», – нагадав Папа Франциск, процитувавши заклик св. Якова: «Сповідайтеся один одному в гріхах». Але «не для того, щоб привернути до себе увагу», а «щоби прославити Бога» і визнати, що це Він рятує. Ось чому, продовжив Папа, щоб висповідатися, йдуть до брата – до «брата священика»:

«Деякі кажуть: „Я сповідаюся Богу”. Але це занадто просто, – це все одно що сповідатися по електронній пошті, адже так? Бог там, далеко, я кажу щось, але не обличчям в обличчя, не віч-на-віч. Павло сповідує свою слабкість братам лицем до лиця. Інші кажуть: „Ні, я ходжу на сповідь”, – але сповідаються в чомусь, що не має ніякої конкретності. А це все одно що не сповідатися.

Висповідатися в наших гріхах – це не означає сходити на сеанс психотерапії чи в камеру тортур: це означає сказати Господу: „Господи, я грішник”, але сказати це через брата, будучи конкретним: „Я згрішив в тому і цьому”».

Конкретність, чесність, а також щира здатність жаліти за гріхи, – додав Папа Франциск, – немає інших шляхів, крім цієї відкритої дороги, що веде до пробачення Бога, до того щоб відчути в своєму серці Його пробачення і любов. І Папа закликав наслідувати в цьому дітей:

«Діти мають таку мудрість: коли дитина приходить сповідатися, він ніколи не говорить загалом і в цілому. „Отче, я зробив ось це, вступив ось так з моєю тіткою, а іншій людині сказав таке слово” – і називає це слово. Вони конкретні! Вони володіють цією простотою істини. А ми завжди схильні приховувати реальність наших недоліків. Але є одна річ: коли ми сповідуємо наші гріхи як вони є, в присутності Бога, ми завжди відчуваємо благодать сорому. Соромитися перед Богом – це благодать: „Мені соромно”. Згадаймо про Петра, який сказав Ісусові після дива на озері: „Господи, відійди від мене, я грішник”. Він соромився свого гріха перед святістю Ісуса Христа».

Джерело: www.catholic-media.org