Папа Франциск: дати Ісусові діяти тихо

«Втратити голову» задля Ісуса

Святіший Отець розповів, що Шарль провів молодість далеко від Бога, не вірячи в ніщо, окрім невпорядкованих пошуків приємності, про що зізнався невіруючому приятелеві. І йому також, навернувшись і прийнявши дар навернення і Божого прощення і сповіді, писав: «Я втратив своє серце задля Ісуса з Назарету». «Таким чином, брат Шарль нагадує нам, що перший крок до євангелізації – це мати Ісуса в своєму серці, “втратити голову” заради Нього. Якщо цього не станеться, ми навряд чи зможемо свідчити Євангеліє своїм життям», – мовив Наступник святого Петра, підкресливши, що в цьому випадку ми будемо радше говорити про себе самих, про нашу групу, про мораль, або й про набір правил, «але не про Ісуса та Його любов».

Від захоплення до наслідування

Далі Папа вказав на те, що святий Шарль робить крок від захоплення Ісусом до наслідування Ісуса. За порадою сповідника, він подався до Святої Землі, щоби відвідати місця, пов’язані з життям Господа. Він відчув, що повинен зупинитися саме в Назареті, щоби «навчатися в школі Христа». Там переживає насичені взаємини з Ісусом, проводячи тривалий час у молитві, читанні Євангелія та почуваючись «Його малим братом». І пізнаючи Ісуса, він відчув «прагнення дбати про те, щоби інші Його пізнавали».

До джерела євангелізації

Святий Шарль обрав для цього спосіб мовчазного свідчення, щоб «вголос проголошувати Євангеліє в мовчанні, живучи в Назаретському дусі, ведучи вбогий і прихований стиль життя». З цією метою він подався в Сахару та оселився між нехристиянами, «прибувши до них як друг і брат, приносячи лагідність Ісуса-Євхаристії». «Шарль дає Ісусові діяти безмовно, переконаний, що “євхаристійне життя” євангелізує. Він вірить, що Христос є першим євангелізатором. Тому він перебуває в молитві біля ніг Ісуса, перед кивотом, приблизно по десять годин на день, впевнений, що євангелізаційна сила перебуває там, і відчуваючи, що саме Ісус зближує його з багатьма далекими братами і сестрами», – мовив Папа, заохочуючи замислитися над тим, чи ми віримо в силу Євхаристії. Чи наше прямування до інших знаходить свій початок і сповнення в адорації?

Покликані до місії

Далі Святіший Отець зауважив, що святий Шарль випередив часи Другого Ватиканського Собору, повчаючи, що «кожен християнин є апостолом». Він писав, що «поруч зі священиками потрібні миряни, які бачать те, чого не бачить священик, які євангелізують з близькістю любові, з добротою до всіх». Йдеться про «святих мирян», які не є кар’єристами, а закоханими в Христа, допомагаючи священикові зрозуміти, «що він є не функціонером, а посередником». «Але як ми можемо збільшити цю участь? Так, як це робив Шарль: ставши на коліна і приймаючи дію Святого Духа, Який завжди пробуджує нові способи залучення, зустрічі, слухання і діалогу, завжди у співпраці і довірі, завжди в сопричасті з Церквою і пастирями», – підкреслив Єпископ Риму.

Апостолят лагідності

Підсумовуючи, Папа назвав святого Шарля де Фуко «пророцтвом для нашого часу», що засвідчив красу звіщення Євангелія «через апостолят лагідності». Почуваючись «вселенським братом», він приймав усіх, показуючи місіонерську силу лагідності, чим наслідував стиль Бога, яким є близькість, лагідність і співчуття. «Він прагнув, щоб кожен, хто його зустрічав, через його доброту бачив доброту Ісуса. Він говорив, що був “слугою Того, Хто набагато добріший від мене” . Життя в доброті Ісуса привело його до того, що він зав’язав братерські узи дружби з бідними, з туарегами, з тими, хто був найвіддаленіший від його ментальності. Поступово ці зв’язки породили братерство, інклюзію, повагу до культури іншого», – сказав Святіший Отець, заохочуючи замислитися над тим, чи ми носимо в собі та несемо іншим християнські радість, лагідність і близькість.