Папа Франциск: «Хто не знає ніжності Бога, той не знає християнського вчення»

«Хто не знає ніжності Бога, той не знає християнського вчення» – сказав Папа Франциск під час проповіді на ранковій Святій Месі в Домі Святої Марти у вівторок 6 грудня 2016 р. У своїй проповіді Папа зосередив увагу на Євангелії про загублену вівцю та радості утішення Господа, Який ніколи не припиняє шукати нас.

«Він приходить як суддя, – пояснює Папа Франциск, – але суддя, що приголублює, суддя, сповнений ніжності, який робить все, щоб спасти нас. Він не приходить, щоб засудити, але, щоб спасти, Він шукає кожного з нас, любить кожного особисто. Він не любить невиразну масу, а любить нас поіменно, любить нас такими, якими ми є». «Загублена вівця, – сказав Папа, – не загубилася тому, що не мала компасу. Вона добре знала дорогу. Вона заблукала, бо мала хворе серце, була засліплена внутрішньою дисоціацією, втікала, щоб віддалитися від Господа, щоб наситити внутрішню темряву, яка привела її до подвійного життя. Господь знає про це все і йде її шукати». «Постать, яка найбільше допомагає мені зрозуміти ставлення Господа до заблуканих овець, – підкреслив Папа, – це ставлення Господа до Юди».

Єпископ Риму назвав Юду найкращим прикладом загубленої вівці в Євангелії, людиною, яка завжди мала якусь гіркість в душі, постійно знаходила щось, що можна було б критикувати в інших, і завжди трималася на віддалі від інших. Він не зазнав радості спільного життя, дарованого безкорисливо. І, оскільки, Юда не був задоволений – він утікав. «Такі люди втікають, бо мають темряву в серці, яка відділяє їх від череди. – пояснив Папа. – Це те подвійне життя багатьох християн, і навіть, на жаль, можемо сказати, також і деяких священиків, єпископів …. Також і ми маємо щось маленьке, чи не дуже маленьке, що нас уподібнює до заблуканої вівці».

«Те, що вчиняє вівцю загубленою, – вів далі Святіший Отець, – це не стільки помилка, як хвороба, яка є в самому серці і якою користується диявол. Отже, Юда із розділеним серцем є образом загубленої вівці, яку пастир йде шукати. Але Юда не зрозумів і, нарешті, коли побачив, які наслідки для спільноти мало його подвійне життя, зло, яке він посіяв, з його внутрішньою темрявою, яка завжди змушувала його втікати у пошуках світла, але не господнього світла, а штучних світил, – він впав у відчай».

Далі Святіший Отець звернув увагу присутніх на уривок з Біблії, в якому написано, що Юда повісився «розкаяний»». Застановляючись над значенням слова «розкаяний», Папа підкреслив, що Божа Любов працювала в душі Юди до кінця, аж до миті відчаю. «Таким є ставлення Доброго Пастиря до загублених овець. Власне цю добру новину приносить нам Різдво і спонукає нас до цієї щирої радості, змінює серце, спонукає нас дозволити Господеві, щоб Він утішив нас, а не шукати утіх, які дають нам змогу тільки виговоритись, втікати від реальності, втікати від внутрішніх мук і від внутрішнього поділу».

«Коли Ісус знаходить втрачених овець, Він їм не докоряє, – вів далі проповідник, – навіть, якщо вони зробили щось дуже погане. В оливному саду Він називає Юду «другом». Це Божа ніжність. «Хто не знає ніжності Господа, не знає християнського вчення! Хто не дозволяє Господеві, щоб Він приголубив його, той втрачений! І це – добра новина, це щира радість, якої ми хочемо сьогодні, – підкреслив Папа. – Це радість і утішення, яких ми шукаємо: щоб Господь прийшов із Своєю силою, якою є ніжність, і врятував нас, як загублену вівцю та привів нас в лоно своєї Церкви. Нехай Господь дасть нам благодать, щоб чекати Різдва з нашими ранами, з нашими гріхами, які ми щиро визнаємо, очікувати силу Бога, Який приходить утішити нас, Який приходить із силою, але Його сила – це ніжність, це ласка, яка народилася з Його серця, настільки доброго, що Він віддав за нас своє життя». – сказав Папа Франциск на завершення своєї проповіді у Домі Святої Марти.