Папа Франциск: Хто покладає надію не на Бога, той все втрачає

Людина, яка покладає надію на себе саму, на власні багатства чи ідеології, приречена бути нещасливою, а той, хто покладається на Господа Бога, навіть під час засухи приносить плоди. Про це, коментуючи біблійне читання з книги пророка Єремії, проповідував Папа Франциск під час ранкової Святої Меси у четвер, 20 березня 2014 р., в каплиці «Дому святої Марти» у Ватикані.

«Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу… Він, мов та билина у степу без листя… Щасливий чоловік, який на Господа вповає… Він, немов дерево, посаджене над водою… під час посухи йому байдуже, воно не перестає родити…», – стверджує автор біблійного тексту, коментуючи який, Святіший Отець наголосив, що «лише у Господі наша стійка надія. Інші не приносять користі, не спасають нас, не приносять життя, не приносять радості».

Але нам, як зауважив далі проповідник, більше подобається «довіряти собі самим, певному приятелеві», чи покладатися на якусь сприятливу ситуацію або певну ідеологію, залишаючи Господа Бога збоку. Але така людина закривається у собі та позбавлена горизонтів, й «не матиме спасіння, тому що неможливо спасти себе самого». Саме це і трапилося з багачем із євангельської розповіді про убогого Лазаря, який мав усе, щодня справляв гучні бенкети, але не зауважував у себе біля брами вкритого ранами бідолаху.

Папа звернув увагу на те, що Євангелія говорить нам ім’я бідняка, натомість багач залишається неназваним. «Саме це і є найбільшим прокляттям того, хто покладається на себе, на свої сили, на можливості людей, а не на Бога: він втрачає ім’я», – зауважив Наступник святого Петра, додаючи, що іменем такої людини стає номер рахунку в банку чи власність, якою вона володіє…

За словами проповідника, ця слабкість довіряти собі, своїм друзям та людським можливостям, більше ніж Богові, притаманна нам усім. А це веде нас «на дорогу нещастя». Тому, в цей час Великого Посту, кожному варто дати відповідь на запитання: «На що покладаю свою надію?». Чи довіряю Богові, а чи, немов язичник, покладаюся на речі, на ідолів, які сам собі створив? Чи ще маю ім’я, чи може вже втратив його, і називаю себе лише «Я», впадаючи у згубний егоїзм?

Але навіть для людини, яка завжди покладалася на себе, яка втратила ім’я, залишаються відчиненими «двері надії». «За будь-яких умов, завжди залишається можливість. Коли ця людина збагне, що втратила ім’я, що втратила все, підведе очі до неба і скаже одне-єдине слово: Отче! А Божою відповіддю також буде одне слово: Дитино!», – зауважив Святіший Отець, наголошуючи, що для кожного, «хто втратив ім’я», залишається ця можливість, тому що Небесний Отець завжди чекає на наше повернення.

«Просімо у Господа благодаті, щоб усім нам дав мудрість покладати надію лише на Нього, а не на речі чи людські сили, лише на Нього», – підсумував Папа Франциск.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va