Папа Франциск: Любов, як основа кардинальського служіння

«Дорогі брати кардинали, кардинальство, без сумніву, є гідністю, але не почестями. На це вказує саме слово “кардинал”, яке походить від слова “cardine – завіса, стержень”, отож, це не щось додаткового, декоративного, що вказувало би на почесті, але вісь, точка опори, рух, суттєвий для життя громади», – сказав Папа Франциск, проповідуючи під час консисторії з нагоди введення у сан 20 нових кардиналів, яка в суботу, 14 лютого 2015 р., відбулася в базиліці Святого Петра у Ватикані.

Пригадавши про те, що Церква Риму, до якої особливим чином включені кардинали, має завдання «головувати в любові», Святіший Отець наголосив, що у Церкві будь-яке головування походить із любові. У цьому контексті він коментував читання з 13 глави першого Послання святого Павла до Коринтян, уривок, відомий, як «гімн любові». «Найперше – мені та вам разом зі мною, буде корисним для нас піддатися проводові, , натхненних слів апостола Павла, особливо, тих, якими він перераховує ознаки любові», – сказав Папа, побажавши, щоб допомогою у цьому стала Пресвята Богородиця, Яка привела у світ «Ісуса, воплочену Любов».

«Насамперед, святий Павло каже нам, що любов є великодушною та лагідною. Наскільки збільшується відповідальність у служінні Церкві, настільки повинно побільшуватися серце, розширюватися до виміру Христового серця», – вів далі Наступник святого Петра, додаючи, що великодушність, певною мірою, є синонімом католицькості, адже означає «вміти любити безмежно, залишаючись вірними в особливих ситуаціях та у послідовності вчинків. Любити те, що є великим, не занедбуючи малого».

Далі Апостол пише, що любов «не заздрить, любов не чваниться, не надимається». За словами Єпископа Риму, це справді «чудо любові», адже людські істоти схильні до заздрощів та гордості, і від цих спокус не забезпечені й церковні достойники. Встояти перед ними можна лише завдяки «божественній силі любові, яка перемінює серце».

Святий Павло додає, що любов «не бешкетує, не шукає свого». Як зауважив Папа, ці слова вказують на необхідність не зосереджуватися на собі, але – на Христі, через що особа стає «шанобливою й уважною до потреб інших людей». Апостол додає, що любов «не поривається до гніву, не пам’ятає отриманої кривди». «Пастиреві, який живе у контакті з людьми, не бракує нагод розгніватися. А може ще більше нам загрожує гнівитися у взаєминах між нами, співбратами, тому що ми, у дійсності, найменше заслуговуємо, щоб бути пробаченими», – сказав Святіший Отець, наголошуючи, що й тут «лише любов» може звільнити від «загрози імпульсивно реагувати, говорити й чинити помилкові речі», та від «смертельної загрози» гніву, затаєного в глибині серця.

Любов «не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою», – пише святий Павло. «Той, хто у Церкві покликаний до служіння влади, повинен мати сильне відчуття справедливості, щоб будь-яка несправедливість була для нього неприйнятною, навіть якщо могла би принести користь для нього чи для Церкви», – наголосив у цьому контексті Єпископ Риму, додаючи, що Божий муж – це той, «який захоплений істиною, повноту якої він знаходить у Божому слові та в тілі Ісуса Христа».

Врешті, любов «все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить». За словами Папи, у цих чотирьох словах – «програма духовного і пастирського життя»: «Христова любов, влита у наші серця Святим Духом, дає нам змогу жити саме так, бути саме такими: особами, здатними завжди прощати, бути гідними довіри, бо наповнені вірою в Бога, людьми, здатними завжди поширювати надію, тому що наповнені надією на Бога, особами, які вміють терпеливо зносити будь-яку ситуацію та кожного брата чи сестру, в єдності з Ісусом, Який з любов’ю переносив тягар всіх наших гріхів».

«Дорогі браття, – підсумував Святіший Отець, – все це не походить від нас, але – від Бога. Бог – це любов, і Він здійснює все це тоді, коли ми уважні до дії Його Святого Духа».