Папа Франциск: Неможливо зрозуміти християнина без історії, без Божого люду, без Церкви

Ісус не є просто самотнім героєм, Який впав з неба, щоб нас спасти, і забратися геть, Він є центральною точкою та остаточною ціллю історії, яку Бог творить зі Своїм людом. Ось чому християнин не може бути самотнім, він повинен прямувати вперед між пам’яттю та надією, бо без приналежності до громади віра стає штучною. Такими думками Папа Франциск поділився з вірними під час ранкової Святої Меси, яку він відслужив у четвер, 15 травня 2014 р., в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти».

В читанні з Діянь Апостолів розповідалося, як звіщаючи Ісуса, його послідовники не розпочинають від Нього, але від історії вибраного народу. Адже «без цієї історії годі зрозуміти Ісуса», тому що Він є, якраз, «завершенням цієї історії, до якого вона прямує». Аналогічно, «годі збагнути християнина поза Божим людом», адже «християнин без Церкви – це чисто вигадана, а не реальна річ».

«Можемо ствердити, і це правда, що Бог має історію, тому що Він забажав крокувати поруч з нами. І без історії неможливо зрозуміти Ісуса Христа. Так само неможливо зрозуміти християнина без історії, без Божого люду, без Церкви», – вів далі проповідник, зауваживши, що Божий люд прямує вперед, ведений обітницею. І це дуже важливий вимір: «вимір пам’яті».

«Християнин є носієм історичної пам’яті свого народу, пам’яті про шлях, яким пройшов цей народ, пам’яті про свою Церкву», – сказав Святіший Отець, додаючи, що напрямком, в якому прямує цей Божий люд, пам’ятаючи про минуле, є «остаточне сповнення обітниці». «Ось чому християнин у Церкві – це чоловік, це жінка надії», – додав він, уточнивши, що ця надія – це не просто якісь очікування, сподівання. Вона ніколи не розчаровує.

«Задумаймося, сьогодні буде корисним замислитися на тим, якою є наша християнська ідентичність? Наша християнська ідентичність – це приналежність до Божого люду, яким є Церква. Без цього ми не є християнами», – підсумував Папа, додаючи, що увійшовши до Церкви через Хрищення, ми повинні просити благодаті пам’ятати про те, що Бог вчинив і чинить в нашому житті, та благодаті надії, яка є не просто оптимізмом, а щоденним оновленням завіту з Богом, довіряючи Його обітниці.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va