Папа Франциск: Потрібна сильна ін’єкція духу сім`ї

Повний текст катехези Папи Франциска під час Загальної аудієнції 7 жовтня 2015 року.

Дорогі брати і сестри, добрий ранок!

Кілька днів тому розпочався Синод Єпископів на тему: “Покликання і місія сім’ї у Церкві та сучасному світі”. Сім’я, що крокує Божою дорогою, має вирішальне значення для свідчення про любов Бога і тому заслуговує всю відданість, на яку здатна Церква.

Синод покликаний інтерпретувати цю дбайливість та опіку Церкви. Ми будемо супроводжувати синодальний шлях насамперед нашою молитвою і нашою увагою. І в цей час катехизи будуть роздумами, натхненними деякими аспектами відносин, які ми цілком слушно можемо назвати нерозривними, між Церквою і сім’єю з перспективою, відкритою на благо всієї людської спільноти.

Уважний погляд на повсякденне життя сучасних чоловіків та жінок вказує на те, що всюди потрібна сильна ін’єкція духу сім`ї. Бо стиль відносин – цивільних, економічних, правових, професійних, громадянських – виглядає дуже раціональним, формальним, організованим, але і дуже “зневодненим”, сухим, анонімним. Іноді стає нестерпним. Хоча у своїх формах цей стиль хотів би бути всеохоплюючим, насправді ж залишає на самоті і у відкиненні щораз більше осіб.

Ось чому сім’я відкриває для всього суспільства перспективу, набагато більш людську, відкриває очі дітям на життя – і не тільки погляд, але і всі інші почуття, – представляючи людські відносини, що побудовані на вільному союзі любові.

Сім’я впроваджує у потребу зв’язків вірності, щирості, довіри, співпраці, пошани; додає відваги, щоб захищати світ, в якому можна жити і вірити у довірливі стосунки, навіть у найважчих умовах; вона навчає бути вірними даному слову, шанувати ближніх, приймати недоліки особисті та інших людей.

Ми усі знаємо, що ніщо не може замінити сімейного піклування про найменших, найслабших, найбільш скривджених, а навіть найбільш принижених на дорогах свого життя. Той, хто у суспільстві реалізує такі відносини, засвоїв їх з родинного духа, а не з духа суперництва і бажання самореалізації.

І все ж, хоча ми всі про це знаємо, сім`ї не надається ані належної ваги, ані визнання чи підтримки у політичній та економічній організації сучасного суспільства. Я хотів би сказати більше: родина не тільки не має належного визнання, але вже і не спричинює формації! Іноді хотілося б сказати, що сучасне суспільство, з усіма його знаннями і технікою, не в змозі перевести ці знання у кращі форми співіснування громадянського суспільства.

Не тільки організація спільного життя все більше і більше загрузає у бюрократії, яка є абсолютно чужою для основних людських зв’язків, але, навпаки, соціальний і політичний звичай часто демонструє ознаки деградації – агресивність, вульгарність, презирство… – які знаходяться значно нижче рівня хоча б мінімального сімейного виховання.

У такій ситуації крайні протилежності цього зіпсуття відносин – тобто технократична байдужість і сімейна аморальність – поєднуються одне з одним і підтримують одне одного. Це парадокс.

Церква сьогодні розпізнає саме в цьому пункті історичний сенс своєї місії щодо сім’ї і справжнього духа родини: починаючи від ретельного перегляду самого родинного життя. Можна сказати, що “сімейний дух” є в «конституції» Церкви: так християнство має виглядати і таким воно повинно бути. Написано чітко: «Ви, колишні колись далеко, – каже святий Павло, – [ … ] ви вже не чужі й не приходьки, а співгромадяни святих і члени сім’ї Бога» (Еф 2,19). Церква є і повинна бути Божою родиною.

Ісус коли покликав Петра слідувати за Ним, сказав йому, що той стане “рибалкою людей”. Для цього потрібні нові сіті. Ми можемо сказати, що сьогодні сім’ї є однією з найважливіших сітей для Петра та Церкви.

Це не така сіть, що поневолює! Навпаки, вона звільняє від поганих вод зневіри і байдужості, що топлять безліч людей у морі самотності та бездушності. Сім’ї добре знають, що означає відчувати гідність дітей, а не рабів або чужинців, чи ідентифікаційного номера.

Це саме з родини Ісус починає своє паломництво до людей, щоб переконати їх, що Бог їх не забув. Це з родини Петро черпає силу для свого служіння. Звідси Церква, будучи слухняною слову Вчителя, йде рибалити на глибину, впевнена, що, якщо так станеться, то улов буде дивовижний.

Сподіваюсь, що ентузіазм Отців Синоду, натхнених Святим Духом, розпалить у Церкві порив, що дозволить залишити старі сіті і наново розпочати риболовлю, довіряючи слову свого Господа.

Молімося про це ревно! Христос зрештою обіцяв і додає нам мужності: якщо навіть злі батьки не відмовляють у хлібі для своїх голодних дітей, то невже Бог не дасть Духа тим, які, хоч і недосконалі, але просять про це з пристрасною настирливістю (пор. Лк 11,9-13)! Спасибі.