Папа Франциск про шлях від “малого” до надмірного багатства

Традиційно, щосереди Папа зустрічається з вірянами на загальній аудієнції. Цього разу, 19 жовтня, понтифік говорив про зустріч з потребуючими на вулицях наших міст, про відкритість серця на кожну особу, відкинення байдужості. Публікуємо повний текст папської катехези.

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Одним з наслідків так званого “добробуту” є довести людей, щоб закритися в собі, що робить їх невразливими на потреби інших. Робиться все, щоб обдурити їх, представивши ефемерні стандарти життя, які зникають через кілька років, як ніби наше життя було модою, за якою треба йти і міняти кожен сезон. Але це не так. Реальність повинна бути прийнята і розглянута такою, якою вона є, а часто буває, що ми стикаємося з ситуаціями термінової необхідності. У зв’язку з цим серед вчинків милосердя ми знаходимо відношення до голоду і спраги: нагодувати голодних – їх сьогодні є багато, і напоїти спраглих. Скільки разів медіа повідомляють нам про людей, які страждають через брак їжі та води, з тяжкими наслідками, особливо для дітей.

Через деякі новини, а особливо певні образи громадська думка відчуває хвилювання і час від часу проводяться кампанії допомоги, щоби пробудити до солідарності. З’являються щедрі пожертви, і, таким чином, можна спричинитись до полегшення страждання багатьох людей. Ця форма милосердя – важлива, але, можливо, не залучає нас безпосередньо. Але коли, проходячи вулицею, ми зустрічаємо потребуючу людину, або бідняк приходить постукати в наші двері, ми маємо справу з чимось зовсім іншим, оскільки я вже не знаходжусь перед якимось образом, але я займаюсь цією справою особисто. Немає вже ніякої відстані між мною і ним, або нею, і я відчуваю, що переді мною стоїть виклик. Абстрактна бідність не торкається нашого сумління, хоча може нас змусити думати, співчувати. Але коли бачиш бідність в тілі чоловіка, жінки, чи дитини – тоді ми відчуваємо виклик. Тому звичка тікати від нужденних, або фальшування реалій потребуючих, через модні звички, робить, що ми віддаляємось від цієї ситуації. Яка моя реакція в таких випадках? Чи я спрямовую погляд в інше місце, чи байдуже проходжу повз? А може, я зупиняюсь, щоби поговорити, і я зацікавлений його станом? А якщо це робиш, то не бракуватиме людей, які говорять: “це божевільний, який розмовляє з бідняком”. Чи я шукаю можливості прийняти якимось чином цю людину, чи я намагаюсь якомога швидше її позбутися? Але, може бути, вона просить тільки про те, що необхідно: щось з’їсти і випити. Давайте замислимось на хвилинку: скільки разів ми молимось “Отче наш”, а насправді не звертаємо уваги на ці слова: “Хліб наш насущний дай нам сьогодні”.

У Біблії один з псалмів говорить, що Бог є Тим, Який “дає їжу всякому творінню” (136,25). Досвід голоду є важким. Про це щось знають люди, які пережили часи війни чи голоду. Однак цей досвід повторюється кожен день, і співіснує поруч достатку і марнотратства. Постійно актуальними є слова св. апостола Якова: „Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі” (2,14-17). Нездатна робити вчинки, справи милосердя, любові. Завжди є хтось, хто відчуває голод і спрагу, і потребує мене. Я не можу доручити це комусь іншому. Цей бідняк потребує мене, моєї допомоги, мого слова, моєї участі. Ми всі в це залучені.

Це також вчення цієї сторінки Євангелії, де Ісус, бачачи натовпи людей, які вже багато годин йшли за Ним, запитав своїх учнів: “Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?” (Йн 6,5). А учні відповіли: “Це неможливо, краще відправ їх…”. Але Ісус говорить їм: „Ні. Ви дайте їм їсти!” (пор. Мк 6,37). Бере кілька хлібів і риб, які вони мали з собою, благословляє їх, ламає і просить поділити їх для всіх. Для нас це дуже важливий урок. Говорить нам, що це мало, що є у нас, якщо ми довіримо в руки Ісуса і поділимося з вірою, стає надмірним багатством.

Папа Бенедикт XVI в енцикліці “Caritas in veritate”, говорить: “Дати їсти голодним, це етичний імператив для Вселенської Церкви. […] Право на харчування і воду відіграє важливу роль в отриманні інших прав. […] І тому річчю необхідною, щоб дозрівала солідарна свідомість, яка визнає харчування та доступ до води загальним правом усіх людських істот, яке не допускає відмінностей чи дискримінації” (н. 27). Не забуваймо слів Ісуса: “Я – хліб життя” (Йн 6,35) і “Якщо хто спраглий, хай прийде до Мене!” (Йн 7,37). Ці слова є для всіх нас, віруючих, викликом: розпізнати, що через насичення голодних і напування спраглих реалізуються наші відносини з Богом, Богом, Який явив в Ісусі своє милосердне обличчя.