Папа Франциск про таємницю людської смерті

У четвер, 6 лютого 2014 року, під час Святої Меси у ватиканській резиденції «Дім Святої Марти» Папа Франциск запропонував зібраним на спільному Євхаристійному Богослужінні призадуматись над таємницею людської смерті. Поштовхом до цих роздумів стало перше літургічне читанням цього дня, де розповідається про смерть царя Давида, після життя, відданого на служіння своєму народові.

Перш усього, цей біблійний епізод виявляє читачеві, що Давид помер серед свого народу. Він завжди мав відчуття приналежності до свого народу. Навіть після гріха, відчуваючи на собі всю його важкість, не відійшов від Божого народу, не покинув спільноту Господніх дітей. «Це є благодаттю: залишатись аж до кінця у Божому народі; мати ласку померти у лоні Церкви, у лоні Божого народу», – наголосив Вселенський Архиєрей, додавши, що кожен християнин повинен молитись за те, щоб померти у власному домі, тобто – у Церкві. Всі ми є грішниками, але не зрадниками, тому залишаємось у спільноті Божих дітей. Церква є Матір’ю, яка хоче нас навіть такими, якими ми є; навіть тоді, коли ми і забруднені. Церква нас обмиє, адже «вона є матір’ю», пригадав Єпископ Риму.

Далі він звернув увагу на те, що Давид помер «спокійно, у мирі», усвідомлюючи, що смерть – це лише перехід. «Це є другою благодаттю, – мовив Папа Франциск, – ласка померти у надії, усвідомлюючи те, що з іншого боку нас очікують; з іншого боку там теж продовжується наш дім, продовжується родина, ми не будемо самі». Пригадуючи повчання святої Терези від Дитятка Ісуса, Святіший Отець вказав на те, що, зокрема, останній період людського життя, є боротьбою душі проти темних сил, які спонукають до зневіри, мовляв, після смерті нас чекає лише темрява, тобто все закінчується на землі. Диявол не хоче, що людина довірилась Господеві, бо «померти у надії – це померти, довірившись Богові». Потрібно вже тут і тепер починати ввірятись Господеві: у маленьких життєвих справах та великих проблемах. І, таким чином, вправлятись у тій довірі Господеві та зростати у надії.

Третім моментом, на який вказав Вселенський Архиєрей під час проповіді, є спадщина, що її залишив по собі цар Давид. Пригадавши народну приказку, у якій говориться, що спадщиною, яку слід залишити після себе, є дитина, дерево й книжка, Святіший Отець заохотив застановитись над тим, а що саме кожен із нас залишить після себе. Він підкреслив, що християнське свідчення має бути спадщиною, яку ми залишимо іншим. Дехто залишає й насправді велику спадщину, ними є святі, що залишають нам приклад життєвого шляху і способу життя.

На закінчення Святіший Отець заохотив вірних у молитвах просити Господа про три ласки: померти у власному домі, у Церкві, померти в надії і з надією та померти, залишаючи після себе добру спадщину, спадщину людяності та свідчення християнського життя.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va