Папа Франциск розповів, яким має бути добрий єпископ

Бути добрим пастирем, який щодня дбає про своє стадо, означає великодушно його приймати, йти вперед разом з ним та постійно з ним перебувати. Про ці характеристики єпископського служіння Папа Франциск говорив єпископам, що брали участь у традиційних щорічних спеціальних курсах, організованих Конгрегацією в справах єпископів та Конгрегацією для Східних Церков для ієрархів, висвячених протягом минулого року. У кількаденній зустрічі в Римі брали також участь ті єпископи, які хоч і були висвячені трохи раніше, але ще не мали змоги пройти цей вишкіл.

Приймаючи у четвер, 19 вересня 2013 р., у Климентинському залі Апостольського палацу приблизно 120 новоархиєреїв, Святіший Отець процитував 132 Псалом, який говорить «Як добре й любо, коли брати живуть разом». За його словами, дні, проведені в Римі, були для єпископів нагодою пережити саме цей досвід братерства, основою якого є сакраментальна спільність в Єпископській Колегії та сопричастя з Єпископом Риму. А це повинно бути орієнтиром у щоденній праці та спонукувати кожного запитувати себе: «Як саме жити духом колегіальності та співпраці у єпископстві?»

Далі, звертаючись до співбратів у єпископстві, Папа наголосив на тому, що вони «покликані та настановлені пастирями не від себе самих, але Господом Богом, і не для того, щоб служити собі самим, але ввіреній отарі, служити їй аж до того, щоб віддати своє життя за прикладом Христа – Доброго Пастиря». Як це здійснюється, Святіший Отець згідно зі своїм звичаєм, пояснив на прикладі трьох елементів: бути пастирем означає великодушно приймати, йти вперед разом зі стадом та постійно з ним перебувати.

«Нехай ваше серце, – побажав Римський Архиєрей ієрархам, – буде настільки великим, щоб змогти приймати всіх людей, яких зустрічатимете протягом дня, яких шукатимете, відвідуючи ваші парафії та кожну громаду».

Приймати всіх слід для того, щоб іти вперед разом з усіма. У цьому пункті Папа виокремив три аспекти. Насамперед, любов до своїх священиків, які для єпископа є «першими ближніми», про яких говорить заповідь любові ближнього. Це означає дбати про них, як батько, як брат і як друг. Дбати про духовне зростання та про матеріальні потреби кожного священика, знаходити для них час, приймати їх, коли вони про це просять.

Іншим аспектом є активна присутність єпископа в житті дієцезії чи єпархії. Святіший Отець пригадав свої слова, сказані у Великий Четвер, що пастирі повинні «пахнути своїми вівцями». Для цього слід бути серед вірних, відвідувати найвіддаленіші закутки дієцезії, як також так звані «екзистенціальні околиці», де існує страждання, самотність, деградація. Це також означає співпрацю з різними організмами єпархії, завданням яких є допомагати єпископові.

Врешті, єпископ, за словами Папи, повинен відзначатися духом служіння, смирення, а не «психологією князя». Як також, залишатися вірними своїй місцевій Церкві, не шукаючи, так би мовити, кращого місця, остерігаючись духа кар’єризму.

У цьому контексті Святіший Отець перейшов до третьої характеристики доброго пастиря, якою є «залишатися зі стадом», що означає як «перебувати» в дієцезії, так і залишатися «саме в цій» єпархії. Вселенський Архиєрей наголосив, що й досі залишається незмінним наказ Тридентського Собору про «обов’язок резиденції», тобто проживання єпископа у своїй дієцезії. «Очевидно, – зауважив він, – існує турбота про інші Церкви, про вселенську Церкву, що може вимагати відсутності у своїй дієцезії, але вона повинно бути лише на необхідний проміжок часу й не повинна бути звичною». За словами Папи, тут не йдеться лише про вимогу доброї організації, про функціональний елемент. Обов’язок резиденції має богословський характер, адже взаємини ієрарха з його місцевою Церквою схожі до подружніх взаємин між чоловіком та дружиною.

«Прошу вас, будь-ласка, залишайтеся серед свого люду. Залишайтеся… Уникайте скандалу бути “єпископами аеропорту”!» – закликав Вселенський Архиєрей, побажавши нововисвяченим єпископам бути привітними, перебувати зі своїм стадом у наставленні любові, милосердя, батьківської ніжності та строгості, зі смиренням, усвідомленням власних обмежень, як також з необхідним почуттям гумору.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va