Папа: навчаючись на власних помилках, можемо розпочати написання нового розділу нашого життя

Біблійні читання, запропоновані Римо-Католицькою Церквою на цю неділю, звертають увагу вірних, зокрема, на тему надії. Тому, Святіший Отець побудував свою проповідь саме довкола цієї християнської чесноти, молячись 6 листопада 2016 р. в базиліці Святого Петра Святу Месу разом із в’язнями з нагоди їхнього Ювілею Милосердя.

У першому біблійному уривку розповідалось про те, як один із сімох братів, засуджених на смерть царем Антіохом, промовив: «Від Бога походить надія, що Він знову нас воскресить» (пор. 2 Мк. 7, 14). Ці слова, на переконання Вселенського Архиєрея, виявляють віру тих мучеників та показують, що вони, попри страждання і тортури, вміли поглянути далі, у майбутнє. Це є та віра, яка визнає Господа Бога джерелом надії та виявляє бажання осягнути нове життя.

А в євангельському уривку святий Лука передав слова Спасителя, скеровані до садукеїв: «Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для Нього» (Лк. 20, 38). У цих словах виявляється правдиве обличчя Небесного Отця, Який для усіх своїх дітей бажає виключно життя. Надіятись на воскресіння до нового життя – це те, до чого ми покликані як послідовники Ісуса Христа. «Надія є Божим даром, що вкладений у глибині серця кожної людини, ми повинні його просити», – наголосив Папа, додавши, що саме завдяки цій надії, людина може долати труднощі та негаразди, які затемнюють наше теперішнє.

Глава Католицької Церкви підкреслив, що ми повинні дбати, щоб коріння нашої надії було глибоким, щоб, у такий спосіб, вона приносила щедрі плоди. Тому, перш усього, слід бути переконаним у тому, що Бог завжди присутній у нашому житті, незважаючи на усі життєві труднощі та зло, яке ми вчинили, і що Він співчуває нам у наших болях. «Не існує такого місця у нашому серці, якого б не досягнула Божа любов. Де є людина, яка помилилась, там ще більше уприсутнюється милосердя Отця, щоб викликати каяття, прощення, примирення», – наголосив Святіший Отець.

Далі проповідник пригадав, що у цей день святкуємо Ювілей Милосердя наших ув’язнених братів та сестер. «Без сумніву, переступ закону заслужив покарання, і позбавлення свободи є найважчою формою кари, яку потрібно відбути, адже торкається особи в її найглибшій сутності. І все ж таки, не повинно забракнути надії. В дійсності, одна річ – це те, що ми заслуговуємо за скоєне зло, інша, натомість, – «подих» надії, який ніщо і ніхто не може задушити», – мовив проповідник, пригадуючи також і те, що серце людини повинно завжди надіятись на краще. Ми є довжниками милосердя Господа Бога, Який виходить нам назустріч і ніколи нас не залишає.

В Посланні до Римлян, уривок з якого також прозвучав під час Євхаристійного Богослужіння, Апостол Народів говорить про Бога як «Бога надії», немовби бажаючи підкреслити, що Бог також надіється, як дивно це б не звучало. Господь є як той милосердний Батько із притчі, який з надією чекав на повернення свого блудного сина. Всевишній не зупиняється аж до тієї миті, поки не віднайде загублену овечку. «Тому, отже, якщо Бог надіється, то надія не може бути відібраною ні від кого, бо вона є силою прямувати вперед, тягою до майбутнього, щоб змінити життя, поштовхом в напрямку завтрашнього дня, щоб любов, якою ми, незважаючи ні на що, люблені, змогла стати нашим новим шляхом», – наголосив Святіший Отець, вказуючи, що надія є внутрішнім випробуванням сили Божого милосердя, яке вимагає дивитись вперед і з вірою та довірою до Нього перемагати зло та гріх.

А звертаючись окремо до усіх ув’язнених, Єпископ Риму побажав, щоб їхня надія була завжди запаленою. «Ювілей, у своїй природі, несе у собі звіщення визволення (пор. Лк. 25, 39-46)», – наголосив Папа, зазначаючи, що лицемірство іноді спонукає бачити в ув’язнених лише осіб, які помилились і для яких єдиним шляхом у житті є тюрма. Але кожен може помилитись, кожен може впасти. Кожен із нас є грішником, тобто в’язнем. На жаль, дуже мало є віри у те, що ув’язнена особа може змінити своє життя та стати іншою. «Показувати пальцем на когось, хто помолився, не може стати алібі, щоб приховати власні недоліки», – підкреслив Вселенський Архиєрей, додавши, що ніхто не може перед Богом похвалитись своєю бездоганністю. Тому, ніхто не може жити без переконання у тому, що може розраховувати на Боже прощення. Так, минуле не можна переписати, навіть, якщо дуже цього захотіти, але історія, яка розпочинається сьогодні та скерована у майбутнє, є в наших руках, адже з Божою допомогою можемо розпочати відповідальне написання нашої особистої історії. «Навчаючись на власних помилках, можемо розпочати написання нового розділу нашого життя. Не піддаваймося спокусі думати, що ми не зможемо бути прощені. Чим би великим чи малим, нам не дорікало наше серце, «Бог більший, ніж наше серце» (1 Ів. 3, 20), ми повинні лише ввіритись Його милосердю».

На закінчення Святіший Отець наголосив, що віра, навіть, якщо вона така маленька, як гірчичне зерно, може пересувати гори. Скільки разів сила віри дозволила нам вимовити слово прощення у тих ситуаціях, коли по-людськи це здавалось неможливим зробити. Особи, які зазнали визискування та насильства над собою, своїми рідними чи своїм майном, лише за допомогою Божого милосердя можуть вилікувати свої рани. Де на насильство відповідається прощенням, там серце того, хто помолився, може бути переможене любов’ю, яка перемагає будь-яку форму зла.