Папа-письменник: спадщина Інокентія III до 800-річчя від дня смерті

16 липня 1216 року в італійському місті Перуджі помер Папа Інокентій III, через сім місяців після проведення в Римі Четвертого Латеранського Вселенського Собору. У Перуджі Папа проводив літній період ще з 1198 року. Всього п’ять років з дев’ятнадцяти свого понтифікату він залишався на все літо в Римі: причиною тому були заворушення або протистояння з імператором Оттоном IV. Його наступники також перейняли цей безпрецедентний темп життя Папської двору, настільки, що римляни стали називати Латеранський палац «зимовим палацом».

Інокентій III був, мабуть, наймолодшим Папою в історії. Згідно із «Славними діяннями Інокентія Третього», Лотаріо Конті було тридцять сім років, коли його обрали Папою, що дозволяє припустити дату його народження близько 1160 року.

Лотаріо народився в замку Гавіньяно поблизу Сеньї. Батько Тразмондо, з графського роду Ді Сеньї, одружився на Кларічі Скотті, з впливової римської родини. Крім того, згідно з тими ж «Славними діяннями Інокентія Третього», Лотаріо навчався в Парижі і в Болоньї, наслідуючи приклад аристократичних сімей Риму і Лаціо. Вплив шкіл Парижу на Папу і на IV Латеранський собор був вирішальним. Лотаріо потім відправився в Кентербері, щоб відвідати могилу Томаса Бекета. У «Славних діяннях» не вказується характер його студію в Болоньї, тому його юридична освіта залишається предметом дискусій.

Майбутній Єпископ Риму прийшов в Курію як піддиякон при Папі Григорію VIII (1187 г.), був підняти до гідністі кардинала-диякона римської дияконії святих Сергія і Вакха Папою Климентом III восени 1190 року. Лотаріо тоді не мав важливої посади, але він написав цінні трактати, які разом з іншими працями його понтифікату позначають його як найпліднішого письменника після Папи Григорія

Його трактат De miseria conditionis humanae («Про злиднів людських») (1194-1195гг.), що зберігся майже в сімсот рукописних копіях і, починаючи з тринадцятого століття, перекладений на різні мови, зробив сильний вплив на церковний світ і на світську культуру, в тому числі на Петрарку і Чосера. Весь трактат пронизує темне видіння, яке проходить через три частини цього твору: походження і стан людської убогості; ницість людської душі; страждання людини в момент смерті. Однак в посвяченні кардиналу П’єтро Галлоче Лотаріо стверджує, що хоче також написати трактат про «гідність людської природи», – сам заголовок вже був великою несподіванкою для того часу.

Трактат De missarum sollemnis (1195-1197гг.) містить перший літургійний коментар до Папської Меси, що супроводжується еклезіологічними роздумами (про першість Папи) і сакраментологічними (про переєстествлення і реальну присутність). Трактат De quatripartita specie nuptiarum (зберігся в одному рукописі) розглядає чотири види шлюбу: зв’язок між чоловіком і його законною дружиною, між Христом і Церквою, між Богом і душею, а також між Логосом і людською природою. Це був перший середньовічний трактат про містичний шлюб, який, мабуть, можна назвати найоригінальнішим твором про нього.

Інокентій III є також автором першої великої колекції Папських проповідей, залишеної в більш ніж шістдесяти рукописах. За словами очевидця з Перуджі (1216 г.), «голос Папи був звучним; він був добре чутний і зрозумілий всім, навіть коли Папа говорив тихим голосом». Пізніше італійський монах-францисканець Салімбені Пармский дасть Папі Інокентію III визначення «потужного в дії і в слові».

Інокентій поклав початок найсправжнішій Папській державі. Роки його понтифікату збіглися з безперервною боротьбою проти єретиків – в тому числі із застосуванням зброї – в Італії (Вітербо), а також на півдні Франції. Після смерті імператора Священної Римської імперії Генріха VI, батька Фрідріха II, Папа Інокентій прийшов до усвідомлення глибокої необхідності встановити новий політичний порядок в Королівстві Сицилії, що відрізняється від імперського. Двічі він намагався організувати хрестовий похід, в 1204 і 1213 роках: перший вийшов з-під його контролю, коли венеціанці, відхилившись від початкового плану, завоювали Константинополь; другий похід не відбувся.

Незмінною була його доктринальна думка про здійснення світської влади, в результаті якої з’явилися такі праці, як Vergentis, Venerabilem, Per Venerabilem і Novit, в яких він виправдовував Папське втручання в феодальну сферу. Королю Франції Філіпу Августу він дарував титул Specialis. Однак за те, що король відрікся від своєї дружини Інгеборг на користь коханки, Інокентій, не вагаючись, наклав церковне покарання (інтердикт) на його королівство терміном на дев’ять місяців.

Складні стосвнуки були у нього також з королем Англії Джоном Безземельним, хоча Папі вдалося змусити короля оголосити своє королівство васалом Святого Престолу в 1213 році.

Особлива увага Інокентія III до духовних рухів була свідченням його безсумнівної прозорливості. Для «Громади покірних» він дав дозвіл створити гілки з кліриків і ченців, мирян, які живуть в громаді і сімейних мирян, прицьому мирянами було дозволено проповідувати. Численні нові чернечі ордени отримали своє визнання в роки понтифікату Інокентія III: Орден госпітальєрів Святого Духа Гвідо ді Монпельє, Орден тринітаріїв, Тевтонський Орден, Орден Госпітальєрів Святого Марка в Мантуї.

Абсолютно історичне значення мала зустріч Папи з Франциском Асизським навесні 1209 року. Великий Вбогий прийшов до Риму разом зі своїми побратимами в надії отримати схвалення від Папи Інокентія, втілене в документі propositum про життя згідно з Євангелієм, а також дозвіл на проповідь мирян. Інокентій не дав ні письмового, ні усного підтвердження, але дозволив цій невеликій громаді вести свій спосіб життя під контролем місцевого єпископа і Святого Престолу. Домініку Гузману, який був в Римі на Четвертому Латеранському Соборі, він не надав офіційного затвердження його Громади проповідників, але взяв під свій захист релігійну громаду черниць, яку той заснував в Пруйе.

Він був першим, який залишив за Папою Римським титул vicarius Christi і дав кардиналам визначення membra corporis nostri і membra capitis, використовуючи формулу, за допомогою якої в Римській імперії призначали сенаторів. З ним plenitudo potestatis став технічним терміном для визначення Папського суверенітету, «Петро єдиний, хто був покликаний мати повноту повноважень. Я отримав від нього митру для мого священства і корону для мого сану; він зробив мене вікарієм Того, на чиєму одязі написано: Цар царів і Господь пануючих, священик навіки за чином Мелхиседека ». Стверджуючи, що «вікарій Ісуса Христа, наступник Петра […] знаходиться посередині між Богом і людьми, нижче від Бога, але вище від людей», Інокентій III відкриває роздумування, яке буде зосереджено на формулі, про яку писали Августин Анконський і Антоніно з Флоренції , що Папа maior est angelis.

Інокентій III організував Четвертий Латеранський собор за зразком соборів ранньої Церкви. Собор мав розглянути основні проблеми християнського суспільства в цілому. У ньому взяли участь 402 кардинали, патріархи, архієпископи і єпископи і більше 800 нижніх прелатів (ігуменів, пріорів, проректорів та деканів). Таке представництво розкривало широту його еклезіологічного бачення.

Бюрократії Римської Курії Папа Інокентій III протиставив вимоги недвозначної моральної поведінки. Автор «Славних діянь Інокентія» згадує, що Папа видав указ про викорінення venalitas exosa, ненависної продажності, – пороку, що мав широке поширення. Жоден співробітник Курії – за винятком переписувачів і булларіїв – не міг вимагати плату, а лавки міняйлів були усунуті з адміністративної будівлі. Для боротьби з розкішшю Папа сам подав приклад, замінивши золотий та срібний посуд, які використовувалися для Папського столу, вазами з дерева і скла, а хутра горностаю шкірами з овчини.