Папа: Покликані Ісусом є носіями і вістунами радості

Останньою подією перебування Папи Франциска в Колумбійському місті Медельїн, яке він відвідував у суботу, 9 вересня 2017 р., під час четвертого дня своєї Апостольської подорожі до Колумбії, була зустріч зі священиками, богопосвяченими особами, семінаристами та їхніми родинами, що відбулася у концертному комплексі «La Macarena».

Після свідчень священика, затворницької монахині та родини, прозвучало читання з Євангелії від святого Івана, яке й стало відправною точкою для роздумів Святішого Отця. Коментуючи слова Ісуса про те, що Він є виноградною лозою, а учні – гілками, Папа наголосив, що справжнє покликання полягає в тому, щоб перебувати в єдності з Христом.

«Пізнати Ісуса – це найкращий дар, який може отримати будь-яка людина; те, що ми Його зустріли, це найкраща річ, що трапилася в нашому житті, і своїми словами і ділами допомагати іншим пізнавати Його є для нас найбільшою радістю», – сказав він, цитуючи програмний документ Латиноамериканської Церкви, затверджений 2007 року в Апаресіді.

Звертаючись до молоді, Наступник святого Петра зауважив: «Чимало з вас відкрили живого Ісуса у своїх спільнотах, спільнотах, що відзначаються заразливим апостольським запалом, які викликають ентузіазм та приваблюють. Там, де присутнє життя, порив, бажання нести Христа іншим, народжуються справжні покликання; братерське та ревне життя спільноти викликає бажання повністю посвятитися Богові та євангелізації».

Але Папа не оминув увагою молоді, що потрапила в тенета наркотиків, а тому підносить молитву за навернення тих, що нищать чимало життів. Однак, за його словами, «не бракує численної молоді, що мобілізується перед обличчям зла у світі», посвячуючись у різні форми волонтерства. І коли чинять це «з любові до Ісуса й почуваючись частиною громади», вони стають «посланцями віри».

Святіший Отець зауважив, що покликання у Колумбії зростають у контексті, наповненому протиріччями та братовбивчим насильством. «Нам би більше подобалося, – сказав він, – мати справу зі світом, з родинами та стосунками більш спокійними, але ми перебуваємо серед цієї культурної кризи, і саме серед неї та зважаючи на неї, Бог і надалі не перестає кликати». Адже Бог «змінює біг подій», кличучи людей серед «слабкостей особистої та спільнотної історії». І не слід боятися «цього складного терену», бо Господь завжди чинить чудо «проростання добрих грон».

Як зауважив Наступник святого Петра, покликання повинні бути прищепленими в Ісусі: «Покликання до особливого посвячення завмирають, коли хочуть живитися почестями, коли спонукувані шуканням особистого спокою та суспільного просування, коли мотивом є “підвищити категорію”, прив’язатися до матеріальних інтересів». Повторюючи вже неодноразово сказане, Папа підкреслив, що «диявол завжди входить через гаманець» і це «не стосується лише початків»: «Всі ми повинні бути уважними, тому що корупція мужів та жінок Церкви починається саме з маленького, крапля-за-краплею, і потім, як каже сам Ісус, вкорінюється в серці та віддаляє Бога з нашого життя».

Отож, необхідно «перебувати в Ісусі», насамперед, «доторкаючись до Христової людськості». Це означає живити «погляд і почуття Ісуса», Який дивиться на дійсність «не як суддя, але як милосердний самарянин». А далі, наслідувати «жести і слова Ісуса, що є вираженням любові до ближніх та шукання віддалених, лагідності й рішучості у викриванні гріха та в звіщенні Євангелія, радості й великодушності у самопосвяті та служінні, насамперед, найменшим, рішуче відкидаючи спокусу вважати все втраченим».

«Як же часто, – додав Папа, промовляючи експромтом, – ми чуємо богопосвячених чоловіків і жінок, які, задається, замість того, щоб бути розпорядниками радості, зростання та життя, звіщають біди й витрачають час на нарікання на лиха цього світу: в цьому проявляється безплідність тих, які нездатні доторкнутися до страждаючого Ісусового тіла».

Далі Святіший Отець зауважив, що перебувати у Христі означає також «споглядати Його Божественність». Мова йде про необхідність шанувати навчання, зростаючи у пізнаванні Христа. Провідним шляхом такого пізнання є «зустріч зі Святим Письмом, особливо, з Євангелієм, в якому Ісус промовляє, об’являє Свою безумовну любові до Отця, передає нам радість, що випливає зі слухняності Його волі та служіння ближнім».

«Той, хто не знає Святого Письма, той не знає Ісуса. Хто не любить Святого Письма, той не любить Ісуса. Виділяймо час на молитовне читання Божого слова! На слухання через нього того, що Бог хоче від нас та від нашого народу», – закликав Папа, побажавши: «Нехай же все наше навчання допомагає нам бути здатними інтерпретувати дійсність Божими очима».

Далі Наступник святого Петра наполегливо заохотив до молитви, як «інтегральної частини нашого життя та апостольського служіння». «Молитва, – сказав він, – визволяє нас від баласту світськості, вчить нас жити радісно, обирати, тримаючись якнайдалі від поверховності та здійснюючи справжню свободу». Як зазначив Папа, на молитві вчимося «бути вільними», бо вона «визволяє нас від схильності зосереджуватися на собі», спонукаючи віддати себе в Божі руки, «аби сповняти Його волю та відповісти на Його задум спасіння». «І щодо молитви, – додав він, – хочу порадити вам одну річ: просіть, споглядайте, дякуйте, заступайтеся за інших, але також призвичайтеся адорувати. Сьогодні адорація не є популярною. Навчіться адорувати в тиші».

Святіший Отець також заохотив завжди пам’ятати про те, що всі ми є грішниками. «Горе богопосвяченій особі чи священикові, що живуть маскою з образочка! Всі ми є грішниками і потребуємо Божого прощення та милосердя, аби кожного дня підводитися!» – наголосив він.

Врешті, Папа зазначив, що якщо перебуватимемо в Ісусі, «то Його радість буде в нас», а ми «не будемо сумними учнями та пригніченими апостолами», навпаки, «станемо відблиском і носіями справжньої радості, якої ніхто не зможе відібрати», адже «Боже покликання не є важким тягарем, що відбирає радість». «Бог не хоче нас бачити зануреними у смуток та втому, що походять із діяльності, прожитої неправильно, без духовності, яка вчиняє щасливим наше життя і навіть наші труди, – додав він. – Наша заразлива радість повинна бути першим свідченням Божої близькості та любові».