Папа про християнську надію та дійсність смерті

Співставленню християнської надії з дійсністю смерті Папа Франциск присвятив загальну аудієнцію у середу, 18 жовтня 2017 р., зауваживши, що сучасна цивілізація дедалі більше схильна замовчувати цю дійсність, внаслідок чого «виявляється, що ми не приготовані» тоді, коли вона надходить до когось із наших близьких чи до нас самих. Однак, «перші знаки людської цивілізованості» пронизані саме цією загадкою.

«Інші цивілізації, що випередили нашу, мали відвагу дивитися їй у вічі. Це була подія, про яку старші розповідали новим поколінням, як про неминучу дійсність, що зобов’язувала людину жити для чогось абсолютного», – сказав Святіший Отець, зауважуючи, що вміння рахувати свої дні, про яке йдеться у 90-му Псалмі, вчиняє серце мудрим, спонукаючи до «здорового реалізму», бо пригадує, що «наші дні минають швидко, немов подих».

Таким чином, як зауважив далі Наступник святого Петра, смерть допомагає нам відкривати, що наші акти гордості, гніву й ненависті є чистою суєтністю. Тоді зауважуємо, що «ми не любили достатньо і не шукали того, що є суттєвим», чи бачимо те, «що дійсного доброго ми посіяли».

«Ісус просвітив таїнство нашої смерті. Своєю поведінкою Він дає нам право відчувати біль, коли відходить дорога нам особа. Він “глибоко” зворушився перед гробом Свого друга Лазаря та “заплакав”. У цьому Його наставленні бачимо Ісуса дуже близьким, бачимо в Ньому свого брата», – сказав Папа, додаючи:

«Тоді Ісус помолився до Отця, джерела життя, та наказав Лазареві вийти з гробу. Й так сталося. Християнська надія черпає з цього наставлення Ісуса щодо людської смерті: хоч вона й існує серед створіння, вона є шрамом, що спотворює Божий задум любові, тож Спаситель прагне зцілити нас від неї».

Святіший Отець також пригадав про те, як Ісус заспокоював Яіра, що просив зцілити свою хвору дочку, коли той отримав вістку, що дівчина померла. «Не бійся, тільки вір», – каже Христос, знаючи, що батько готовий відреагувати на це повідомлення відчаєм, а тому «радить зберігати вогник, що горить у його серці, тобто, віру». А ввійшовши до домівки, розбудив дівчину із смерті.

«Ісус ставить нас на стрімку вершину віри. Марті, що оплакує відхід брата Лазаря, Він відповідає світлом догми: “Я воскресіння і життя, хто вірує в мене, то навіть якщо умре, то житиме; хто живе та вірує в мене, не вмре повіки. Чи віриш у це?”. Ісус повторює ці слова кожному з нас, щоразу, коли надходить смерть, розриваючи тканину життя та почуттів. Тут у гру вступає все наше життя, між схилом віри та прірвою страху. “Я не є смертю, – каже Ісус, – я є воскресіння й життя. Чи віруєш в це? Ти віриш у це?”. Чи ми, що сьогодні зібралися тут, на площі, віримо у це?» – запитав Папа учасників аудієнції, заохотивши кожного замислитися над хвилиною своєї смерті, уявити, як Ісус бере нас за руку й каже: «Підведися та йди за мною».

«Такою, – підсумував Святіший Отець, – є наша надія перед обличчям смерті. Для того, хто вірує, вона є дверима, відчиненими навстіж, для того, хто сумнівається, вона є промінчиком світла, що пробивається крізь щілину дверей, що не повністю зачинені. Але для всіх нас буде благодаттю, коли оте світло зустрічі з Ісусом нас просвітить».