Папа про надію, молитву і пізнання істини про милосердного Бога

Зв’язкові між надією та молитвою було присвячене повчання Папи Франциска з нагоди загальної аудієнції, що відбулася у середу, 18 січня 2016 р., в залі Павла VI у Ватикані. Цього разу він ділився думками про місію «дещо незвичного пророка», який намагався втекти від Господнього завдання, історія якого навчає нас про «милосердя Бога, Який прощає».

Мова йде про Йону, якого Бог посилає до Ніневії, аби навернути мешканців того великого міста, яке, однак, для ізраїльтянина, яким був пророк, становило загрозу. Тож коли Господь посилає його до цього міста, пророк, знаючи про Божу доброту і Його бажання прощати, «намагається уникнути цього завдання та втікає».

«Під час своєї втечі, – розповів Святіший Отець, – пророк входить у контакт з язичниками, моряками на кораблі, на який він сів, аби віддалитися від Бога та Його завдання. Він намагався втекти далеко, адже Ніневія на території Іраку, а він втікав у сторону Іспанії, тобто, втікав всерйоз. І саме поведінка цих поган, як пізніше і мешканців Ніневії, дає нам змогу трохи замислитись над надією, яка перед обличчям небезпеки й смерті виражається через молитву».

Як читаємо у Книзі Йони, під час плавання здійнялася буря, в той час, як пророк спокійно спав. Моряки, що були язичниками, передчуваючи загибель, почали призивати своїх богів, а капітан розбудив Йону, закликаючи і його молитися своєму Богові, кажучи: «Може Бог згадає про нас і не загинемо».

«Реакція цих поган – це правильна реакція перед обличчям смерті й небезпеки, бо саме тоді людина повністю досвідчує власну слабкість і потребу спасіння. Інстинктивний страх перед вмиранням відкриває необхідність надіятися на Бога життя. “Може Бог згадає про нас і не загинемо”, – це слова надії, що перетворюється в молитву, в благання, сповнене тугою, що підноситься з уст людини перед неминучою небезпекою смерті», – сказав Папа, додаючи:

«Ми з легкістю нехтуємо зверненням до Бога в потребі, так немовби йшлося про корисливу молитву, а тому – недосконалу. Але Бог знає про нашу слабкість, знає, що згадуємо про Нього, щоб просити про допомогу, й з милостивою батьківською усмішкою доброзичливо відповідає».

Коли Йона, усвідомивши свою провину, кинувся у море, буря стихла. Загроза смерті спонукала язичників молитися і спричинилася до того, що пророк виконав своє покликання «служити іншим», принісши себе в жертву за спасіння ближніх, спонукавши їх визнати істинного Бога та воздати Йому хвалу. Надія, що спонукала їх молитися за те, щоб не вмерти, виявилася ще могутнішою, відкривши їм дійсність, якої вони не сподівалися: «пізнання істинного і єдиного Господа неба і землі».

Старозавітна книга розповідає, що пророк у череві великої риби таки дістався до Ніневії і проповідував там, закликаючи до покаяння, вказуючи на те, що в протилежному випадку містові загрожує знищення. Мешканці, перед обличчям такої перспективи, «почали молитися, спонукувані надією на Боже прощення». Всі, починаючи від царя, чинили діла покаяння і навернулися до Господа.

«Також і для них, як і для екіпажу корабля під час шторму, факт зустрічі зі смертю і порятунку, став нагодою прийти до істини. Таким чином, у світлі божественного милосердя, а ще більше – у світлі пасхального таїнства, смерть може стати, як це було зі святим Франциском з Ассізі, “нашою сестрою смертю” і стати для кожної людини, для кожного з нас, несподіваною нагодою пізнати надію та зустрітися з Господом. Нехай же Господь допоможе нам зрозуміти цей зв’язок між молитвою і надією», – побажав Папа.