Папа про різні виміри інтеграції, як запоруки цілісного розвитку людини

Визріле та сформоване у християнстві поняття людської особи допомагає прямувати до повністю людяного розвитку, адже особа – це взаємини, а не індивідуалізм, гідність, а не визискування, свобода, а не примус. На цьому наголосив Святіший Отець Франциск, зустрічаючись у вівторок, 4 квітня 2017 р., з учасниками міжнародної конференції, приуроченої 50-річчю енцикліки «Populorum progressio» (Поступ народів) блаженного Папи Павла VI, яка відбувалася у Ватикані 3 і 4 квітня з ініціативи Дикастерії служіння цілісному розвиткові людини.

Папа зауважив, що його попередник півстоліття тому «детально пояснив», що означає «цілісний розвиток», а також запропонував стисле і вдале формулювання: «розвиток кожної людини й усієї людини». «Що, отже, означає говорити сьогодні та в найближчому майбутньому про цілісний розвиток, тобто, розвиток кожної людини і всієї людини? Йдучи слідами Павла VI, саме в дуже дорогому для мене дієслові “інтегрувати” можемо виокремити фундаментальний орієнтир для нової Дикастерії», – додав він.

За словами Наступника святого Петра, мова йде про те, щоб «інтегрувати різні народи землі». «Обов’язок солідарності» змушує нас шукати справедливі способи взаємоподілу, щоб у світі не було «драматичної нерівності між тими, хто має забагато, і тими, хто немає нічого» і «лише шлях інтеграції між народами» є запорукою «майбутнього миру».

Мова йде також про те, щоб запропонувати «здійсненні моделі соціальної інтеграції». Як зауважив Святіший Отець, кожен може зробити свій внесок у суспільство, ніхто не позбавлений можливості внести щось для добра всіх. І це, одночасно, «є правом і обов’язком», та саме принцип субсидіарності є запорукою створення «людського співжиття, відкритого на всіх».

«Крім того, мова йде про те, щоб інтегрувати у розвиток усі ті елементи, які дійсно вчиняють його розвитком. Різні системи – економіка, фінансовий сектор, світ праці, культура, родинне життя, релігія – є, кожна відповідно до своїх особливостей, невідмовною частиною цього зростання. Жодну з них не можна абсолютизувати, й жодну з них не можна виключити з поняття цілісного людського розвитку, який зважає на те, що людське життя є немовби оркестром, який добре звучить тоді, коли різні інструменти узгоджуються та дотримуються партитури, спільної для всіх», – вів далі Папа, вказуючи на наступний елемент, яким є інтегрування «індивідуального та спільнотного вимірів».

За його словами, неможливо заперечити, що у так званому західному світі переважила культура, яка вивищила індивіда, ледь не вчинивши його «островом», немовби «можливо бути щасливим наодинці». З іншого боку, не бракує ідеологій, які «розтоптали людську особу», позбавивши її свободи, без якої «вона вже більше не почувається людиною». В цій масифікації зацікавлені також економічні сили, «які прагнуть визискувати глобалізацію, замість того, щоб сприяти більшому взаємоподілові між людьми, лише для того, щоб встановити глобальний ринок, якому вони самі диктуватимуть правила й черпатимуть з нього користі».

«Людське “я” та спільнота не є суперниками між собою, адже “я” може дозріти лише за умови існування справжніх міжособистісних стосунків, а спільнота породжує тоді, коли такими є всі та кожна окрема її складова. Це ще більше стосується сім’ї, що є першою клітиною суспільства і в якій вчимося жити разом», – сказав Святіший Отець, вказуючи й на останній елемент, яким є «інтегрувати тіло й душу». Блаженний Павло VI писав, що «розвиток не зводиться лише до простого економічного зростання», тобто, не полягає у виключно матеріальному добробуті.

«Інтегрувати тіло й душу означає також, що жодна справа розвитку не зможе дійсно досягнути свою ціль, якщо не шануватиме того місця, в якому Бог уприсутнюється для нас і промовляє до нашого серця, – вів далі Папа. – Бог дав Себе повністю пізнати в Ісусі Христі: в Ньому Бог і людина не є розділені й відокремлені між собою. Бог став людиною, щоб вчинити з людського життя, як особистого, так і спільнотного, конкретний шлях спасіння».

Як зауважив Глава Католицької Церкви, об’явлення Бога в Христі, включаючи і Його жести зцілення, визволення і примирення, які ми «сьогодні покликані повторювати стосовно численних поранених», вказує на «шлях і спосіб служіння, яке Церква має намір запропонувати світові». В Його світлі можна зрозуміти, що означає «цілісний» розвиток, який «не ображає ні Бога, ні людину». «В цьому значенні, – додав він, – саме поняття особи, що зродилося й дозріло в християнстві, допомагає прямувати до повністю людяного розвитку. Тому що особа завжди вказує на стосунки, а не на індивідуалізм, стверджує включення, а не виключення, неповторну й непорушну гідність, а не визискування, свободу, а не примус».