Папа про терпеливість до надокучливих, напоумлення і навчання «суттєвого»

Вимога порадити, перестерегти і навчити ближнього не повинна спонукати почуватися вищим від інших, але пізнавати себе самого, перевіряючи себе на послідовність з тим, що навчаємо. На це вказав Папа Франциск, промовляючи під час загальної аудієнції у середу, 16 листопада 2016 р., останньої у Святому Році Милосердя, запросивши слухачів роздумати «над ділом милосердя, яке ми всі дуже добре знаємо, але яке, можливо, не здійснюємо так, як повинні це робити». Ним є «терпеливо зносити надокучливих осіб».

Як зауважив Святіший Отець, ми є вправними у тому, щоб визначати тих, які нам надокучають. Зустрічаючи когось на вулиці чи отримуючи телефонний дзвінок, відразу думаємо: «Скільки-то можна терпіти нарікання, балачки, прохання чи хвастощі тієї особи?..». Такі надокучливі особи можуть бути нашими близькими: родичем чи колегою на роботі. Такими особами можемо для когось бути також і ми… Що ж означає це діло милосердя: терпеливо зносити надокучливих осіб?

«У Біблії бачимо, що Сам Бог повинен застосовувати милосердя, аби перенести нарікання Свого народу. Наприклад, у Книзі Виходу бачимо цей народ дійсно нестерпним: спочатку плаче, бо є рабом в Єгипті, тож Бог його визволяє; пізніше в пустині нарікає, що не має що їсти, і Бог посилає перепелиць і манну, але незважаючи на це, нарікання не припиняються. Мойсей був посередником між Богом та цим людом, і також він, іноді, виявлявся надокучливим для Господа. Але Бог залишався терпеливим, навчивши Мойсея та народ також і цього суттєвого виміру віри», – сказав Папа, додаючи:

«Отож, спонтанно зроджується перше запитання: Чи ми коли-небудь робимо іспит сумління, щоби побачити, чи також і ми, іноді, стаємо надокучливими для інших? Легко показувати пальцем на вади й помилки інших, але мусимо навчитися ставити себе на їхнє місце».

У цьому контексті Святіший Отець заохотив поглянути на приклад Ісуса, Який мусів виявити неабияку терпеливість протягом трьох років прилюдного життя. Навіть з учнями не було легко… Одного разу мама Якова та Івана підійшла до Нього, прохаючи про кар’єру для своїх синів. Але навіть цю ситуацію Ісус використав, щоб «залишити фундаментальне повчання», зазначаючи, що «Його царство не є царством влади й слави, як земні царства, але служіння й жертвування себе ближнім».

«У цій ситуації можемо розгледіти натяк на інші два діла милосердя для душі: грішника напоумити й невігласа навчити» , – вів далі Наступник святого Петра, вказуючи на великі заслуги тих, які допомагають людям «зростати у вірі та в житті». Ними є катехити, між якими чимало матерів і черниць, що присвячують свій час навчанню підлітків основ віри.

«Супроводжувати у пошуках суттєвого – прекрасна й важлива справа, адже це дає нам змогу ділитися радістю від розуміння сенсу життя, – додав Папа. – Нам часто трапляється зустрічати людей, які зупиняються на поверховних, проминаючих і банальних речах; іноді це спричинене тим, що вони не зустріли когось, хто спонукав би їх шукати щось інше, цінувати справжні скарби».

За словами Святішого Отця, «навчити дивитися на суттєве» в наш час є «визначальною допомогою». Навчити відкривати те, «чого від нас бажає Господь і як цьому відповісти» допомагає зростати на шляху покликання, що є «шляхом справжньої радості». Так само й відповідь Ісуса матері апостолів вказує на шлях, як уникнути заздрощів, пихи, підлабузництва, «спокус, які завжди чигають також і на нас, християн».

«Вимога порадити, напоумити та повчати не повинна спонукати нас почуватися вищими від інших, – підсумував Папа, – але зобов’язує нас, насамперед, зосередитися на собі самих, щоб перевірити, чи ми є послідовними з тим, чого вимагаємо від інших. Не забуваймо про слова Ісуса: “Чому дивишся на скалку в оці брата твого, а колоди у власному не бачиш”. Нехай же Святий Дух допоможе нам бути терпеливими у зношенні інших та смиренними й простими в даванні порад».