Папа: Щоб зростало Боже царство, потрібна відвага, а не «консервація»

Для зростання Божого царства необхідна відважність вкинути зерно гірчиці в землю чи замісити закваску, коли, натомість, часто віддається перевагу «консерваційному душпастирству». Над цим роздумував Папа Франциск під час ранкової Святої Меси у вівторок, 31 жовтня 2017 р., коментуючи Христові притчі про гірчичне зерно та про закваску, які хоч і є незначними, «мають в собі великий потенціал, що зростає».

В уривку з Послання святого Павла до Римлян також було наголошено на різних протиставленнях в житті: страждання, які, однак, «непорівняльні зі славою, яка нас очікує». В цьому напруженні, за словами проповідника, присутнє «палке очікування», звернене на «величне об’явлення Божого Царства». І не лише ми, а все створіння звернене до «об’явлення синів Божих». Й тією внутрішньою силою, що «веде нас в надії до повноти Божого Царства», є сила Святого Духа.

«Саме надія веде нас до сповнення, надія на визволення з цієї темниці, з цих обмежень та рабства, з цього зіпсуття та досягнення слави. Це шлях надії. А надія – це дар Святого Духа. Саме Він перебуває в нас всередині та веде до цього», – сказав Святіший Отець, зауважуючи, що саме тому Ісус говорить про Боже Царство як про гірчичне зерно, яке хоч і найменше, але має в собі силу, здатну проростити щось ґрандіозне.

За словами Наступника святого Петра, всередині нас та всередині створіння також присутня сила, готова вибухнути. Нею є Святий Дух, Який дає нам надію. А жити в надії означає дозволити на те, щоб «ці сили Духа допомагали нам зростати» до повноти слави. Але для того, щоб ця внутрішня сила вивільнилася, закваска повинна бути замішана з тістом, а зерно вкинуте у землю. Й це стосується також Божого Царства, яке «розростається зсередини, а не шляхом прозелітизму».

«В Церкві завжди були як мужність взяти й вкинути те зерном чи взяти й замісити тісто, так і страх це чинити. Й ми дуже часто бачимо, як віддається перевагу консерваційному душпастирству, замість того, аби дозволити Божому царству зростати. Віддаємо перевагу тому, щоб залишатися такими, якими ми є, незначними, щоб почуватися в безпеці, а царство не зростає», – сказав Папа, наголошуючи, що для зростання Божого царства необхідна мужність.

Як зауважив проповідник, це правда, що коли зерно вкидаємо в землю, то його втрачаємо, а коли міситься тісто, то забруднюються руки. Бо в сіянні Божого царства завжди присутня «якась втрата». «Але горе тим, які проповідують Боже царство з ілюзією, що вдасться не замастити руки. Такі є схожими до музейних охоронців: віддають перевагу гарним речам замість того, щоб сіяти, аби вивільнилася внутрішня сила, замість того, щоб замісити, аби ця сила спричинялася до зростання», – наголосив Святіший Отець, ще раз підкреслюючи, що саме надія веде нас до повноти слави, хоч вона є «смиренною чеснотою», малою, немов зерно гірчиці чи закваска.