Папа: Справжня надія означає приймати Божу волю

Довіритися Богові означає прийняти Його задуми, на ніщо не претендуючи, приймаючи Його допомогу також і тоді, коли вона не збігається з нашими очікування. Про це роздумував Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 25 січня 2017 р., тема якої була: «Юдита: сміливість жінки повертає надію народові».

У Старому Завіті розповідається, як юдейське місто Ветулію взяли в облогу війська вавилонського царя Навуходоносора під проводом воєначальника Олоферна. Перекривши доступ до води, нападники поставили оборонців міста у скрутне становище. Мешканці звернулися до старійшин із пропозицією здати місто. «Немає нікого, хто б міг нас урятувати, бо Бог видав нас їм у руки, щоб ми полягли перед ними від спраги й загинули», – з почуттям розпачу говорили вони, «адже вичерпалася їхня здатність надіятися на Бога».

«Як же часто, – зауважив Святіший Отець, – ми перебуваємо на межі, де вже не відчуваємо навіть здатності довіритися Господеві. Це дуже погана спокуса! З’являється парадоксальна думка про те, що для того, аби втекти від смерті, не залишилося нічого іншого, як віддати себе в руки тих, хто вбиває».

Перед обличчям такого відчаю старійшина міста намагається запропонувати хоча б якийсь привід для надії. Він пропонує ще п’ять днів тримати оборону, сподіваючись на спасенне Боже втручання. Але його надія слабка: «Якщо не прийде жодна допомога, зроблю, як ви сказали», – говорить він.

«П’ять днів дано Богові і це – гріх. Богові дано п’ять днів, аби втрутитися, п’ять днів, але з перспективою кінця. Вони дають Богові п’ять днів, аби Він їх врятував, але не мають довіри, очікують найгіршого», – зауважив Папа, додаючи, що саме в такій ситуацій виступає Юдита – вдова надзвичайної краси та мудрості, яка звертається до народу словами віри, картаючи людей за те, що намагаються випробовувати Бога: «Не гнівіть Господа, Бога вашого. Якщо він не захоче за цих 5 днів допомогти нам, Він має змогу захистити нас, коли Йому завгодно, або вигубити нас перед лицем ворогів… Ось чому чекаймо терпляче від Нього рятунку, прикличмо його собі на допомогу, і він голос наш почує, якщо йому завгодно».

«Це мова надії. Стукаймо до дверей Божого серця, Він – Отець, Він може нас спасти. Ця вдова ризикує постати в непривабливому образі перед іншими, але є сміливою і прямує вперед!» – сказав Наступник святого Петра, додаючи, що «жінки є сміливішими від чоловіків». Тож «з пророчою силою», Юдита призвала мужів свого народу знову покласти надію на Бога. Вона не сумнівається, що Бог діятиме, а той час, як пропозицію п’яти днів вважає спокушуванням Господа.

«Дорогі брати й сестри, ніколи не ставмо перед Богом умов, але дозвольмо, аби надія перемогла наші страхи. Довіритися Богові означає увійти в Його задуми, на ніщо не претендуючи, також приймаючи те, що Його спасіння й допомога можуть прийти до нас у відмінний від наших очікувань спосіб. Ми просимо у Господа Бога життя, здоров’я, любові, щастя. І це слід чинити, але з усвідомленням того, що Бог здатен вивести життя також і зі смерті, що можливо досвідчити мир також і в недузі, що спокій може існувати й серед самотності, а блаженство – серед сліз. Не нам вчити Бога, що Він має чинити. Він краще знає, чого нам потрібно, і мусимо довіряти Йому, бо Його дороги і стежки відміні від наших», – підкреслив Папа.

Святіший Отець зауважив, що шлях, запропонований Юдитою – це шлях надії та слухняності, який полягає в тому, щоб чинити все, що в наших можливостях, але в слухняності Божій волі. Вона не лише промовляла словами, але також знайшла спосіб проникнути у ворожий табір та відтяти голову Олофернові, тобто, «була сміливою у вірі та у вчинках», принісши, таким чином, перемогу своєму народові.

Підсумовуючи, Папа заохотив слухачів замислитися над тим, скільки-то разів у своєму житті ми чули «мудрі й сміливі слова» від смиренних людей, яких, іноді, маємо за неуків. «Як же часто бабусі вміють сказати правильні слова, слова надії, бо мають життєвий досвід, чимало витерпіли, але довірилися Богові», – сказав він, заохочуючи вірних наслідувати Ісуса в молитві: «Отче, якщо хочеш, віддали від мене цю чашу. Але нехай не моя, а Твоя діється воля».