Папа: сучасна людина схильна обожествювати те, що є лише відблиском Божої краси

Існують дві небезпечні спокуси, які чигають над християнином і в які може впасти навіть той, хто має віру у серці: обожествлювати земні речі і навіть деякі звички та ідолопоклонятися нашому буденному життю, вважаючи, мовляв те, що з нами тепер відбувається триватиме вічно. Натомість існує лише одна Найбільша Краса, яку слід споглядати і Нею захоплюватись, – Господь Бог. Про це проповідував Святіший Отець Франциск під час Святої Месу у п’ятницю, 13 листопада 2015 року, у каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти». До цих роздумів Вселенського Архиєрея спонукали літургійні читання, які Римо-Католицька Церква призначила на цей день, зокрема, перше читання та уривок із Псалма, де говориться про «красу сотворіння» та помилку людей, які не здатні поглянути та побачити те, що існує поза тими речами, а також Того, Хто є їхнім Творцем.

Як зазначив проповідник, проблемою сучасної людини є те, що вона схильна обожествювати та приклонятися перед тим, що є лише відблиском Божої краси, а навіть гірше, – адорує переминаючі земні приємності. Таку помилкому поведінку Папа Франциск називає «ідолопоклонством іманентності», коли людина зупиняється на сотворінні, не дивлячись на те, що є поза ним, не задумуючись наскільки могутнім і гарним є Той, Хто це сотворив. Ідолопоклонство – це дивитись на сотворену красу, якої є дуже багато, і при цьому не усвідомлювати, що вона все одно промине, не є вічною. Гріхом ідолопоклонства є прив’язаність людини до земних речей, навіть дуже гарних та приємних, не бачачи того, що є за ними, не бачати Того, Хто їх сотворив.

Другою спокусою, на яку звернув увагу Єпископ Риму, є звички, які вчиняють людське серце глухим. Живучи у нашій щоденності, ми забуваємо, що наше перебування тут, на землі, матиме свій фінал, дійде до свого заходу. Церква запрошує нас призадуматись та усвідомити, що усе земне матиме свій кінець. Тому слід дивитись у вічність та скерувати наш поглад на те, що є насправді вічним, тобто, – на Бога. А коли говоримо про саме життя людини, яке також матиме свій кінець, слід пам’ятати, що, як і захід сонця є надзвичайно красивим, так і останній період людського життя, «захід земного життя» має свою красу. Але ми, віруючі, не оглядаємось назад, але йдемо завжди вперед, споглядаючи на красу та земні життєві звички як на сотворені та тимчасові речі, пам’ятаючи про Того, Який є найдосконалішою вічною Красою.