Папа: суспільству, в якому нема місця для похилих віком, загрожує «вірус смерті»

Деякі вчені описують теперішнє століття, як століття старіння, і це є великим викликом для сучасного суспільства. Думками про це Папа Франциск поділився під час загальної аудієнції у середу, 4 березня 2015 р., продовжуючи цикл повчань про сім’ю. Дві чергові зустрічі він вирішив присвятити похилим віком особам у сім’ї, цього разу говорячи про проблематичне становище похилих віком в сучасному світі й анонсувавши, що наступної середи мова піде про «покликання, що міститься в цьому періодові життя».

«Завдяки поступам медицини продовжилась тривалість життя, але суспільство не “доросло” до життя! Кількість похилих віком помножилася, але наші суспільства ще не організувалися достатньо для того, аби зробити для них місце, з належною пошаною та конкретним врахуванням їхньої слабкості та гідності», – зауважив Святіший Отець, додаючи, що поки ми молоді, то «схильні ігнорувати старість», вважаючи її мало що не хворобою, від якої слід триматися подалі, але коли старіємося, то «на власному досвіді зазнаємо прогалин суспільства, запрограмованого виключно на ефективність, наслідком чого є ігнорування похилих віком», які, натомість «є багатством, яким не можна нехтувати».

У цьому контексті Папа Франциск пригадав слова свого попередника Венедикта XVI, сказані під час відвідин одного із геріатричних будинків: «Якість суспільства, тобто, цивілізації, оцінюється також і по тому, як ставляться до похилих віком і яке місце відведене для них у спільному житті». Як наголосив Папа Франциск, це дійсно так, і суспільство розвиватиметься лише тоді, коли в ньому є місце для похилих віком, що є ознакою пошани до мудрості. В іншому випадку суспільство є уражене «вірусом смерті».

«На Заході вчені називають теперішнє сторіччя сторіччям старіння: кількість дітей зменшується, збільшується кількість похилих віком. Цей дисбаланс є для нас викликом. Навіть більше, він є великим викликом для сучасного суспільства», – вів далі Святіший Отець, вказуючи на те, що «культура шукання користі» намагається показати похилих віком немов тягар, баласт, який нічого не виробляє. Наслідком цього є те, що їх відкидається, адже ми, зрештою, вже звикли до того, що людей викидається, немов сміття. Це є спробою усувати «зростаючий страх перед слабкістю та беззахисністю».

Далі Папа зауважив, що похилі віком часто покинуті не лише в матеріальній нужді, але також з огляду на «егоїстичну нездатність прийняти їхні обмеження, які відображають наші власні, у численних труднощах, які вони повинні сьогодні подолати для того, аби вижити у суспільстві, яке не дозволяє їм брати у ньому участь, не дозволяє сказати своє слово», адже існує наставлення, що «лише молоді можуть бути корисними і мають право насолоджуватися». Похилі віком, натомість, «повинні бути для всього суспільства запасом мудрості».

Традиції Церкви, як зауважив Наступник святого Петра, натомість, завжди було притаманним підтримувати культуру близькості з похилими віком, була притаманна готовність сповненого любові та солідарності супроводу людей на цьому останньому етапі їхнього життя. Таке наставлення закорінене у Святому Письмі. «Церква не може і не хоче, – додав він, – пристосовуватися до ментальності нетерпимості, ні, тим більше, до байдужості та зневаги в стосунку до старості. Слід розбудити колективне почуття вдячності, цінування, гостинності, які допоможуть похилій віком особі почуватися живою частиною своєї спільноти».

«Похилі віком – це чоловіки та жінки, батьки і матері, які були перед нами на нашій же дорозі, в тому самому ж домі, в нашому щоденному змаганні за гідне життя. Це чоловіки та жінки, від яких ми багато отримали. Похила віком людина не є чужаком. Це кожен з нас, через коротший чи довший проміжок часу, але неминуче, навіть якщо ми про це не думаємо. І якщо не навчимося доброго ставлення до похилих віком, то так само поводитимуться з нами», – підсумував Папа, додаючи, що суспільство, яке втратило почуття близькості, в якому занепадає безкорисливість, є «огидним суспільством», а де немає пошани до похилих віком, «там у молоді немає майбутнього».