Папа відвідав своїх співбратів-єзуїтів, зібраних на Генеральну Конгрегацію

Шукати радість не як «спецефект», але як «складовий елемент євангельської благовісті» закликав Папа Франциск своїх співбратів-єзуїтів, відвідавши у понеділок, 24 жовтня 2016 р., вранці, Генеральний Дім Товариства Ісусового, в якому відбуваються засідання 36-ї Генеральної Конгрегації цього Ордену. Гостя привітав новообраний Генеральний Настоятель о. Артуро Соса Абаскаль.

Промовляючи іспанською мовою до учасників головного законодавчого зібрання Товариства Ісусового, перший в історії Папа-єзуїт зазначив, що спосіб діяння єзуїта повинен бути «церковним, інкультурованим, убогим, привітним, вільним від будь-яких світських амбіцій». Посилаючись на спадщину святого Ігнатія Лойоли, зокрема, роздумуючи над «спільним прямуванням вперед», прямуючи до тих периферій, «до яких ніхто не доходить», Святіший Отець пригадав, що завданням Ордену є «нести утішення вірному людові» та «за допомогою розрізнення» допомагати змаганню за те, щоб «ворог людської природи» не відібрав у нас радості:

«Радості євангелізування, радості родини, радості Церкви, радості створіння. Щоби він не викрав її у нас ні через знеохочення перед обличчям величезних проявів зла у світі й непорозумінь між тими, які наміряються чинити добро, ні щоб не підмінив її ілюзорними радощами, які завжди знайдемо під руками».

Папа підкреслив, що молитва про духовне утішення є «головним служінням радості», яка, в свою чергу, є «складовою частиною євангельської благовісті». «Добру новину, – пояснив він, – неможливо передавати зі сумним обличчям. Радість не є декоративним “додатком”, але ясною вказівкою благодаті: вона показує, що любов є активною, дієвою, присутньою. Отож, її шукання не слід плутати із пошуками “спецефекту”, який наша епоха вміє породжувати задля вимог споживання, але слід її шукати в екзистенційному показникові, яким є постійність».

Святіший Отець пригадав, що Духовні Вправи святого Ігнатія Лойоли навчають нас, що саме радість звіщення Євангелія через проповідування віри та практикування справедливості й милосердя спонукає членів Товариства Ісусового «виходити в напрямку всіх периферій». «Єзуїт, – сказав він, – це служитель радості Євангелія, як тоді, коли безпосередньо трудиться, ведучи розмови і провадячи духовні вправи навіть для однієї особи, допомагаючи їй знайти отой “внутрішній простір, з якого до неї приходить сила Святого Духа, що провадить, визволяє та оновляє її”, так і доді, коли трудиться в структурний спосіб, організовуючи заклади формування, милосердя, призадуми, що є інституційним продовженням тієї точки згинання, в якій відбувається подолання власної волі та входить у дію Святий Дух».

Далі, у світлі Ювілею Милосердя, який наближається до завершення, Папа заохотив своїх співбратів зворушитися Господом, піднесеним на хресті, «що присутній у багатьох страждаючих братах і сестрах», які становлять «величезну більшість людства». Але слід пам’ятати, що милосердя «не є абстрактним словом, але – стилем життя», в якому слова випереджуються «конкретними жестами». І Господь посилає нас донести це милосердя до найбідніших, до грішників, до відкинених, немов непотріб, до отих розп’ятих сучасного світу, які «страждають від несправедливості й насильства».

«Лише якщо відчуємо цю оздоровчу силу на наших живих ранах, як окремі особи і як спільнота, тоді позбудемося страху дозволити на те, щоб нас зворушувала безмежність страждання наших ближніх та терпеливо вирушимо вперед разом з нашим людом, від нього навчившись того, яким є найкращий спосіб, щоб йому допомогти й послужити», – підкреслив Святіший Отець, пригадуючи, що святий Ігнатій Лойола закликав своїх послідовників творити добро, «відчуваючи разом з Церквою».

У цьому контексті Папа вказав на те, що характерною ознакою Товариства Ісусового є «служіння розрізнення» способів, якими щось чинимо. І саме ця «благодать розпізнавання» є тим, що вкорінює «у Церкві, в якій Святий Дух діє та розподіляє різноманітність Своїх дарів для спільного добра».

«Служіння в доброму дусі та в розпізнаванні вчиняє нас мужами Церкви, не клерикалами, але – церковними людьми, людьми для інших, без будь-яких власних речей, які ізолюють, але віддаючи у спільності та служінні все те, що маємо», – зазначив Наступник святого Петра, підсумовуючи, що єзуїти прямують вперед «ні не на самоті, ні не в зручностях», але шляхом, що здійснюється «разом з усім вірним Божим людом».