Підсумок Послання Папи Франциска з нагоди Дня молитви за покликання

Місійна та євангелізаційна діяльність Церкви є головною темою Послання Папи Франциска з нагоди 52-го Всесвітнього дня молитви за покликання, який цього року припадає на 26 квітня. Пригадаємо, що в літургії Церкви латинського обряду цього дня читається уривок про Христа-Доброго Пастиря, що дало відповідну назву четвертій неділі Пасхи. З ініціативи Слуги Божого Папи Павла VI, починаючи від 1964 року, в цей день відзначається Всесвітній день молитви за покликання.

«Вихід – фундаментальний досвід покликання», – такою є тема, яку Святіший Отець обрав для свого послання, вказуючи на те, що у Церкві з місійним наставленням «християнське покликання не може не зроджуватися, як лише в рамках досвіду місії», що можливо лише тоді, коли хтось є здатним виходити із замкненості в собі, здійснюючи справжній «вихід», подібний до біблійного Виходу Божого народу з рабства, який є відображенням всієї історії спасіння та динамізму християнського спасіння.

Папа пояснює, що коренем будь-якого християнського покликання є, властиво, вихід із «зручностей і черствості власного я», щоби зосередити своє життя в Ісусі Христі. Однак, цей вихід зовсім не означає «зневагу до свого життя, почуттів та людськості». Навпаки, як навчав Венедикт XVI в енцикліці «Бог є любов», покликання – це заклик до любові, який притягає та посилає за межі себе самих, породжуючи «постійний вихід із “я”, закритому в собі самому до його визволення в даруванні себе».

За словами Святішого Отця, цей динамізм виходу не стосується лише окремих покликаних, але місійної та євангелізаційної діяльності всієї Церкви, яка повинна бути здатною «виходити назустріч Божим дітям в їхньому дійсному становищі та співстраждати з їхніми ранами». «Церква, яка євангелізує, – пише він, – виходить назустріч людині, звіщає визвольне слово Євангелія, лікує Божою благодаттю рани тіла й душі, дає полегшу бідним і потребуючим». Отож, християнське покликання «не є приватною і внутрішньою справою, яку можна переплутати із миттєвою емоцією; це конкретне, дійсне і повне заанґажування, яке огортає наше життя», віддаючи його на будування Божого Царства на землі та спонукає до солідарності.

«Цей динамізм виходу назустріч Богові та назустріч людині, наповнює життя значенням та радістю. Хочу сказати про це, насамперед, – зазначає Папа, – наймолодшим, які також і з огляду на свій вік та бачення майбутнього, що відкривається у них перед очима, вміють бути доступними й великодушними». Отож, слід не дозволити, аби «невідомість та хвилювання за майбутнє», як також «невпевненість, притаманна щоденності», паралізували ці пориви та погасили мрії, спонукаючи думати, що «не варто заанґажовуватися, що Бог християнської віри обмежує свободу».

У цьому контексті Папа звертається до молоді із закликом не боятися виходити із замкненості у собі та ступати слідами Ісуса, адже тоді життя «щодня ставатиме багатшим і радіснішим».