Почути, розпізнати Господнє покликання та жити ним. Послання Папи на День молитви за покликання

«Почути, розпізнати Господнє покликання та жити ним», – такою є тема послання Папи Франциска на 55-й Всесвітній день молитви за покликання, який відзначатиметься 22 квітня 2018 року. Документ, відправною точкою якого є контекст приготування до наступної Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів «Молодь, віра та розпізнавання покликання», оприлюднено у Ватикані 4 грудня 2017 року.

Як підкреслює Святіший Отець, також і в наш «неспокійний час» Таїнство втілення Божого Сина нагадує нам про те, що «Бог завжди виходить нам назустріч та є Богом-з-нами». Він проходить нашими, іноді запорошеними, дорогами життя та «бачачи нашу щемливу тугу за любов’ю і щастям, кличе нас до радості».

«Серед розмаїття та особливостей кожного покликання, особистого та церковного, йдеться про те, щоб почути, розрізнити та жити цим словом, яке кличе нас згори та, даючи змогу нашим талантам принести плоди, робить нас також засобами спасіння в світі та спрямовує нас до повноти щастя», – пише Папа, вказуючи на те, що ці три аспекти – слухання, розпізнавання та життя – бачимо на початку прилюдної місії Ісуса, Який після молитви й боротьби в пустині, приходить до синагоги в Назареті, де слухає Боже слово, розпізнає зміст місії, ввіреної Йому Отцем та звіщає про початок її здійснювання.

Далі Святіший Отець ділиться думками про кожен з трьох аспектів. Він підкреслює, що Господнє покликання «не має такої очевидності», яку мають багато інших речей, які можемо почути чи побачити в рамках щоденного досвіду. А тому існує загроза заглушити його різними турботами, які займають наш розум і серце. Отож, необхідно «налаштуватися на глибоке слухання» Божого слова та звернути увагу «на деталі щоденного життя, навчаючись відчитувати події очима віри», та «залишатися відкритими на несподіванки Святого Духа».

«Ми не зможемо відкрити особливе й особисте покликання, яке Бог задумав для нас, якщо залишимося замкненими в собі, в своїх звичках та в апатії», – підкреслює Папа, вказуючи на те, що необхідне, аби почути цей голос, наставлення слухання сьогодні не дається легко, бо ми «занурені в галасливе суспільство», позначене надміром стимулів та інформації, а зовнішньому гаморові часто відповідає «внутрішня розсіяність та розгубленість», що стає на заваді тому, «аби зупинитися, відчути смак споглядання, спокійно замислитися над подіями свого життя та з довір’ям до турботливого Божого задуму щодо нас, провести плідне розпізнавання».

Далі Святіший Отець звертає увагу на те, що читаючи в синагозі Назарету уривок з Пророка Ісаї, Ісус «розпізнає зміст місії, до якої Він посланий, та представляє її слухачам». Подібно також кожен із нас «може відкрити своє покликання лише шляхом духовного розпізнавання».

«Ми, зокрема, відкриваємо, що християнське покликання завжди має пророчий вимір. Як нам свідчить Святе Письмо, пророки були послані до народу в ситуаціях великої матеріальної непевності та духовної й моральної кризи, аби від імені Бога скерувати до нього слова навернення, надії та утішення. Немов вітер, що здіймає пилюку, так пророк турбує фальшивий спокій сумління, що забуло про Господнє слово, розпізнає події в світлі Божої обітниці й допомагає любові розгледіти знаки світанкової зорі серед пітьми історії», – пише Папа, наголошуючи, що нас сьогодні «дуже потрібно розпізнавання та пророцтва, щоб долати спокуси ідеологій та фаталізму та відкривати у взаєминах з Господом місця, засоби й ситуації, через які Він кличе».

Врешті, Ісус звіщає новизну, яка багатьох людей наповнить ентузіазмом та спричиниться до закам’янілості інших. «Сьогодні здійснилося це писання, яке ви чули», – каже Він слухачам у синагозі.

«Радість Євангелія, яка відкриває нас на зустріч з Богом і ближніми, не може чекати задля нашого недбальства чи лінощів; вона не заторкне нас, якщо залишатимемося, дивлячись у вікно, виправдовуючись тим, що чекаємо слушного часу, вона не здійсниться для нас, якщо ми саме сьогодні не приймемо ризик вибору. Покликання – це сьогодні! Християнська місія призначена для теперішнього. Кожен з нас покликаний – до мирянського життя в подружжі, чи до священичого служіння через рукоположення або до особливого посвячення – щоб стати Господнім свідком тут і тепер», – наголошує Святіший Отець, додаючи:

«В дійсності, оте “сьогодні”, проголошене Ісусом, запевняє нас у тому, що Бог і надалі “сходить”, аби спасати наше людство й зробити нас учасниками Своєї місії. Бог досі кличе жити з Ним та іти за Ним у взаєминах особливої близькості, щоб безпосередньо служити Йому. І якщо Він дає зрозуміти, що кличе нас повністю посвятитися Його царству, ми не повинні боятися. Бути повністю й назавжди посвяченими Богові та служінню ближнім – це прекрасно і є велика благодаттю».

Підсумовуючи, Папа звернув увагу на те, що ми не повинні очікувати на те, щоб бути досконалими, аби відповісти на це покликання, ні боятися своїх обмежень та гріхів, лише «з відкритим серцем прийняти Господній голос». «Почути його, розпізнати свою особисту місію в Церкві та в світі та, врешті, жити нею в нашому сьогодні, дарованому Богом», – пише він, побажавши:

«Нехай же Пресвята Марія, юна дівчина з периферії, Яка почула, прийняла та жила Божим Словом, Яке стало тілом, оберігає нас та постійно супроводжує в нашій життєвій мандрівці».