«Покрова»: родинний дім для 50 хлопців
Переступивши поріг Родинного дому «Покрова», мимоволі потрапляєш у місце, де панує тепла домашня атмосфера, чути дзвінкий дитячий сміх, і кожен вихованець почуває себе бажаним та любленим. В гостях тут побували творці проекту “Топ 10 УГКЦ”.
Особливостями цього закладу є чудові побутові умови, цікава модель виховання та індивідуальний підхід до кожної дитини. Яка ж історія заснування дому та хто є його вихованцями, а також як можна стати волонтерами закладу розповість Василь Писарчук, заступник директора закладу релігійної організації Родинного дому «Покрова».
– Яка історія заснування та основна мета Родинного дому «Покрова»?
– Все розпочалось у 2007 році, коли до Згромадження отців Cалезіян, що у Львові, звернулось троє хлопчиків, які опинились на вулиці без житла. Це стало першим поштовхом до втілення вже давнішої ідеї заснувати заклад при Церкві, який би опікувався, виховував і допомагав дітям, які опинились у складних життєвих обставинах. І мрія стала реальністю. Сьогодні у нашому Родинному домі «Покрова» проживає 50 хлопців віком від 6 до 18 років. Оскільки ми є закладом, який діє при чоловічому монастирі, тому наші вихованці – це лише хлопці. Для дівчаток у Львові діє подібний заклад, який називається Соціальний центр для дівчат, ним опікуються сестри Служебниці. Наші вихованці – це діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування або ж ті, хто опинився у складних життєвих обставинах.
Основна мета та відмінність Родинного дому від будинку-інтернату – це індивідуальний підхід до кожної дитини. Щоб краще їх пізнати, щоб створити родинну атмосферу, ми поділили дітей на групи по 15-16 чоловік. За кожною з них закріплено вихователя, помічника вихователя, вчителя, прибиральника. Вихователь відповідає за організацію їхнього дня. Вчитель допомагає робити домашнє завдання, а коли випадає вільна хвилина, то і побавитись, відпочити.
Групи зазвичай ділимо за віком: молодша, середня і старша. Кожна з них проживає в окремому блоці, в якому, окрім житлових кімнат, є власна кухня, ігрова кімната, ванна та туалет. У кімнатах живуть в середньому по четверо. В ігровій кімнаті, окрім різноманітних ігор, маємо також і домашніх улюбленців, якими опікуються діти (акваріум з рибками й папуги).
Навчаються наші вихованці у загальноосвітній школі №70. І це є дуже позитивним моментом, оскільки діти не почуваються іншими від своїх однолітків; вони навчаються, як і всі діти, потім приходять додому, обідають на кухні, роблять уроки, ідуть в ігрову. Тобто життя таке, як вдома, і це забезпечують наші працівники та волонтери.
Адже одна з порад святого Івана Боско щодо виховання – це завжди перебувати з дітьми, все робити з ними: і працювати, і відпочивати.
– Чим саме займаються Ваші волонтери?
– Наші волонтери – це в основному репетитори. Займаються з таких предметів, як англійська та німецька мови, математика, українська мова, біологія. Заняття проводять або маленькими групками по троє-четверо дітей, або індивідуально. Все залежить від рівня знань, який мають хлопці. Буває так, що хто зараз навчається в 9-10 класах, але з того чи іншого предмету має певні прогалини, то приєднується до занять із молодшими. Так працюють разом.
Хтось із волонтерів приходить раз на тиждень, а хтось – тричі. Але усіх просимо, щоб їхні заняття проходили в післяобідній час, бо в першій половині дня хлопці навчаються в школі.
Також ми стараємось, щоб наші діти відвідували різноманітні гуртки. Це Центр творчості для дітей та юнацтва Галичини на Погулянці, факультативи в храмі Покрова Пресвятої Богородиці, музичні школи тощо. Але не завжди вихователі мають час і можливість, щоб когось одного відвести на цей гурток, а іншого на другий. Тому волонтери допомагають і у цій справі: водять молодших діток на заняття.
– Скільки зараз є волонтерів і чи запрошуєте їх до інших заходів, свят, відпочинку?
– Загалом їх є вісім. Проте, наприклад, в позаурочний час дехто із наших хлопці ще залишається в школі, адже вчителі погодились займатися з ними з певних предметів. Особливо це потрібно для учнів 10-11 класів, бо десь потрібно підтягнути, щось ще довчити. Тобто загальна кількість волонтерів – це не лише 8-10 осіб.
Насправді, багато людей є відкритими на те, щоб співпрацювати з нами. Багато добра можна отримати, даючи.
Коли ж організовуємо спільні реколекції чи проводимо інші заходи для наших вихователів і вчителів, то запрошуємо на них і волонтерів. Також можна приєднатися до нас влітку, коли їдемо відпочивати з дітьми. Тобто на всі свята, відпочинок та інші заходи, в яких беруть участь наші працівники, ми радо запрошуємо волонтерів. І це є дуже гарно й корисно, адже діти бачать їх не лише у праці, але й під час відпочинку.
– Що потрібно для того, щоб стати волонтером Родинного дому «Покрова»?
– Здебільшого про нас дізнаються через знайомих, друзів. Проте ми завжди є відкритими на всіх, хто хоче допомогти дітям. Як такого відбору немає. Спершу ми проводимо вступну співбесіду, на якій ближче знайомимось із волонтером і розповідаємо про специфіку праці з нашими дітьми. Також нам важливо, щоб була тісна співпраця волонтера з вихователем і вчителем, бо потрібно дізнатись, хто з хлопців які має можливості, хто більше потребує початкового рівня, а хто, можливо, й інтенсивного навчання.
Загалом у нас є найбільше потреб із англійської та німецької мов, математики й української мови, а саме вчитись писати перекази та диктанти. Бо інші предмети зазвичай можна дочитати і допрацювати з нашим вчителем, який закріплений за певною групкою. Також активно шукаємо репетиторів для підготовки до ЗНО.
Великим проханням до наших волонтерів є також те, що потрібно поставитись до цього серйозно. Не прийти один-два рази чи походити місяць, а налаштуватись хоча б на один навчальний рік. Бо інколи видається, що це дуже легка праця, але коли починаєш займатись, то ця робота, як і будь-яка інша, потребує не менше старання та зусиль. Проте той час, що ви присвячуєте дітям, проводите разом з ними, є без перебільшень чудовим. Скільки всього можна від них навчитись і, найголовніше, отримати задоволення від того, що даруєш себе іншим.
Телефон: +38(032) 224 04 08, 096 855 94 53
Розмовляла Христина Жидецька
About The Author
