«Посланці миру» із Запоріжжя в Італії: молодь про віру серед війни
Вони приїхали з міста, що живе за кілька кілометрів від фронту, але привезли із собою не страх і біль, а свідчення надії. Шістнадцять молодих людей із Запоріжжя стали «Посланцями миру» в Італії, щоб розповісти, що навіть там, де війна щодня випробовує людину, можна зберегти віру, радість і здатність мріяти.
Парадоксально, але про мир сьогодні найпереконливіше говорять ті, хто щодня живе поруч із війною. Далеко від галасу вибухів, постійного страху опинитися під обстрілами чи втратити когось із близьких особливо гостро усвідомлюєш цінність мирного життя. Саме такий досвід нині переживають шістнадцять молодих людей із Запоріжжя – учасники проєкту «Посланці миру», організованого Апостольським екзархатом для українських католиків візантійського обряду в Італії. Разом із отцем Маркіяном Буняком, відповідальним за молодіжне душпастирство Донецького екзархату УГКЦ, та сестрою Лукією Мурашко, ЧСВВ, вони прибули до Італії не лише для двотижневого перепочинку від війни. Їхня місія – стати живими свідками правди про війну, розповісти про життя молоді, яке вже понад чотири роки проходить під звуки повітряних тривог і вибухів, та засвідчити, що світ без війни можливий. З 10 по 23 липня вони відвідають регіони Ломбардія, Трентіно та місто Ассізі, несучи італійському суспільству послання надії, відповідальності та миру.
Проєкт «Посланці Миру» – це спільна ініціатива двох екзархатів УГКЦ: Апостольського Екзархату для католиків українців візантійського обряду присутніх в Італії та Донецького Екзархату УКГЦ. Реалізація проєкту стала можливою завдяки підтримці жертводавців, зокрема Фонду Загоєння ран війни в Україні (HWF – Healing of wounds of the war in Ukraine), створений чотирма єпархіями Філядельфійської митроплії УГКЦ: Філядельфійською Архиєпарією, Стемфордською єпархією, єпархією св. Миколая з Чикаго та Пармоською єпархією св. Йосафата за посередництвом Фундації Оранта Апостольськогого Екзархату в Італії.
Вісники миру з України
«Для мене є великою Божою благодаттю мати можливість прийняти цих молодих людей в Італії та супроводжувати їх до 23 липня. Упродовж цих днів вони будуть вісниками миру тут, в Італії», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News отець Володимир Містерман, капелан Апостольського екзархату для українських громад у Варезе та Ґалларате і протопресвітер Міланського округу. За словами священника, ідея проєкту народилася під час його зустрічі з владикою Максимом Рябухою, очільником Донецького екзархату Української Греко-Католицької Церкви, який понад пів року тому відвідав Італію разом з отцем Маркіяном Буняком, відповідальним за молодіжне душпастирство екзархату. Саме тоді вони розповіли про молодь, яка, попри війну та щоденні обстріли, «зуміла зберегти чистоту серця» і не втратила здатності радіти життю, адже «щоранку, прокидаючись, усвідомлює, що попереду є ще один день життя».
«Тут, в Італії, всі, хто зустрічає цих юнаків і дівчат, дивуються, коли дізнаються, що вони приїхали із Запоріжжя – міста, яке розташоване лише за 15 кілометрів від лінії фронту, – розповідає отець Володимир. – Вони навчилися по-справжньому цінувати кожну мить життя, тому з щирою радістю сприймають усе, що їх оточує».
Українська молодь з Архиєпископом Мілану Маріо Дельпіні
«Будьте людьми надії»
Місія молоді Донецького екзархату розпочалася на території Міланської архидієцезії, де їх привітав і благословив архиєпископ Маріо Дельпіні. Після зустрічі з українською молоддю він наголосив, що їхній досвід може стати цінним свідченням для молодих людей його архидієцезії. Італійського ієрарха особливо вразило те, що, попри життя на землі, «позначеній смертю та жорстокістю», українські юнаки й дівчата не втратили здатності усміхатися, молитися, бути разом і мужньо долати найважчі випробування. Архиєпископ переконаний, що приклад українських юнаків і дівчат сам по собі промовляє до їхніх італійських ровесників: «Будьте мужніми, будьте людьми надії, відповідайте на покликання, до якого Господь вас кличе».
Звертаючись до молоді з України, архиєпископ подякував їм за свідчення віри та стійкості. «Хочу побажати вам завжди плекати таку віру, яка дає силу залишатися людьми надії навіть тоді, коли все, що ви бачите навколо, здається, знищує будь-яку надію. На українському прапорі поєднані блакить неба й золотий колір пшеничного поля. Мені здається, що це справжній заклик для вас: працюйте, працюйте наполегливо, щоб порати свою землю й робити її кращою. Але завжди дивіться в небо, щоб ніколи не втратити надії», – сказав він. Говорячи про тих, хто розпалює війни, архиєпископ Дельпіні наголосив, що «єдиний спосіб жити на землі – це жити в мирі». Він також зауважив, що кожній людині рано чи пізно доведеться стати перед Богом і дати відповідь за власні вчинки, зокрема за біль і сльози, яких вона завдала іншим.
Мир, знайдений посеред війни
Назва проєкту «Посланці миру» виникла не випадково. За словами отця Маркіяна Буняка, відповідального за молодіжне душпастирство Донецького екзархату УГКЦ, вони довго шукали назву, яка б найточніше передавала суть їхньої місії. Священник визнає, що на перший погляд вона може здатися парадоксальною. Однак саме в цьому, за його словами, полягає глибина християнського розуміння миру. «Ісус Христос, Який страждав, є нашим миром», – наголошує він, додаючи, що справжнім посланцем миру може бути насамперед той, хто сам навчився шукати й знаходити його там, де, здається, це майже неможливо.
За словами отця Маркіяна, повномасштабна війна докорінно змінила погляд молодих людей на життя. Якщо раніше вони мріяли про розвиток своїх талантів, нові можливості та досягнення, то війна відібрала найелементарніше – відчуття безпеки, спокій і впевненість у завтрашньому дні. Саме тоді вони відкрили для себе, що мир не залежить від зовнішніх обставин. «Ми зрозуміли, що для миру насправді не потрібно якихось особливих умов. Найперше потрібна зустріч із Христом і щоденне життя поруч із Ним – саме в тих обставинах, у які Бог тебе покликав. Не шукати миру в майбутньому і не жити минулим, а знаходити його тут і тепер», – пояснює священник. Війна, зазначає він, особливо гостро навчила цінувати кожну прожиту мить, адже ніхто не знає, що принесе наступний день. Попри весь біль і втрати, цей досвід допоміг молоді по-новому осмислити, що означає справжній мир. «На жаль, ми прийшли до цього розуміння саме за таких обставин. Але тепер хочеться донести це до кожного, хто готовий почути», – підсумовує отець Маркіян.
Молитва на вервиці на Сакро-Монте-ді-Варезе
«Вони вміють цінувати життя»
Сестра Лукія Мурашко, ЧСВВ, яка також супроводжує молодіжну групу, не приховує свого захоплення молодими людьми, між якими служить уже тривалий час. За її словами, війна не позбавила їх радості та віри. «Я їм це вже казала, але скажу ще й вам: це найкращі молоді люди, яких я знаю. Справді. Вони вміють цінувати життя, вміють жити християнськими цінностями. І це великий Божий дар», – говорить сестра Лукія. Вона переконана, що саме через таких юнаків і дівчат Господь продовжує діяти у світі та формує Свій народ. Особливо її вражає їхня внутрішня зрілість і спосіб життя, який для сучасної молоді часто виглядає незвичним. З усмішкою вона згадує один із перших днів перебування в Італії. Господар будинку, де поселилася група, пояснив, що в оселі заборонено курити. «А я відразу подумала: “Боже мій, у нас така нормальна молодь”. Бо ми ніколи не мали проблем із тим, щоб хтось курив, вживав алкоголь. Якщо подивитися на них із цього боку, то вони навіть трохи “нетипові” молоді люди – настільки Божі, настільки світлі», – каже вона. Водночас сестра зізнається, що навіть перебуваючи далеко від України, неможливо повністю відгородитися від війни. Одного ранку вона прочитала в інтернеті повідомлення про нічний обстріл Запоріжжя та світлини палаючої багатоповерхівки. Першою думкою було переконатися, що всі свої живі й у безпеці. Втім, вона свідомо вирішила не ділитися цією новиною з молоддю. «Якщо хтось цього ще не бачив, то нехай бодай якийсь час поживе без війни, без цих новин. Бо від того, що ми постійно будемо про це думати чи переживати, нічого не зміниться. Це не допоможе тим, хто там, і не допоможе нам», – пояснює сестра Лукія. За її словами, група лише починає звикати до життя без повітряних тривог і постійної напруги. Однією з найбільших радостей перших днів стало те, що всі змогли просто виспатися. «Сьогодні ми всі просто виспалися. І це таке щастя – просто спати. Дихати спокійно. Такі прості речі, але вони виявилися такими важливими», – ділиться вона.
Попереду на молодь чекає повернення додому, однак сестра Лукія не сумнівається, що це буде свідомий вибір. «Любов, яку ми носимо в серці до тих, хто залишився там, поверне нас назад. Вона спонукає нас повертатися, щоб бути поруч із ними – уже трохи більш відновленими, більш укріпленими й наповненими нормальним життям».
«Жити в мирній країні – це вже велика благодать»
Найкраще про місію «Посланців миру» свідчать самі молоді люди, які щодня живуть поруч із війною. Попри свій юний вік, вони по-іншому дивляться на те, що для багатьох здається звичним: мир, безпеку, людську підтримку та власні мрії.
Двадцятиоднорічна Катерина зізнається, що перші враження від Італії важко передати словами: «Ми в захваті. Коли виїжджаєш з України, то ніби потрапляєш в інший світ. Тут спокій, спокійні люди, мирне життя. Це абсолютно інший світ. І нам цього дуже бракувало». Для молоді Донецького екзархату такі поїздки не є першими. Вони неодноразово брали участь у паломництвах до Люрду чи Меджуґор’я, однак, за словами Катерини, кожна така подорож стає для них «наче ковтком свіжого повітря».
Попри постійні російські обстріли Запоріжжя, молодим людям вдається не втрачати внутрішнього миру. Шістнадцятирічна Варвара розповідає, що найбільшою опорою для неї є спільнота: «Коли ми збираємося разом, усе ніби стає мирним. Якщо виїжджаємо на озеро, ми сміємося, молимося разом, і здається, ніби війни немає. Саме це нас дуже наповнює. Ми підтримуємо одне одного, і наша спільнота допомагає мені зберігати цей внутрішній мир».
Для Катерини джерелом сили є також особистий досвід. Вона родом із населеного пункту, який нині перебуває під російською окупацією, а згодом переїхала до Запоріжжя. «Я бачила, що означає окупація, і добре розумію, що цього не повинно бути. Це не може тривати далі. Тому ми маємо триматися, маємо вистояти, маємо свідчити. Ми просто повинні це зробити, бо це дуже важливо».
Звертаючись до молоді, яка живе в мирних країнах, Варвара закликає не залишатися байдужими: «Війна існує і буде продовжуватися, якщо ми не згуртуємося всі разом». Катерина ж говорить про те, як війна змінила її погляд на життя: «До війни нам здавалося, що в нас є багато проблем. Але після початку війни ти розумієш, що це були зовсім не проблеми. Я б хотіла побажати їм радіти життю. Усе, що сьогодні здається складним або таким, із чим неможливо впоратися, насправді можна подолати. Поки людина жива – будь-яку проблему можна вирішити. Тому нехай цінують мирне життя. Жити в мирній країні – це вже велика благодать».
Попри війну, обидві дівчини продовжують мріяти про майбутнє. Варвара прагне вступити на дизайн і розвивати свій талант до малювання. Її особлива мрія – навчитися розписувати храми. Натхненням для неї стала нова парафія в Запоріжжі, де живе її бабуся, для якої невдовзі зводитимуть храм. «Наш священник навіть сказав, що, можливо, колись я зможу долучитися до його розпису. Я дуже хочу розвивати свій талант», – ділиться вона.
Катерина вже здобула педагогічну освіту за спеціальністю вчительки математики, однак від початку повномасштабної війни присвятила себе навчанню з домедичної допомоги. Сьогодні вона проводить відповідні тренінги й планує й надалі розвиватися в цьому напрямку. «Можливо, колись навіть здобуду медичну освіту. Поки що не знаю напевно. Але саме цей напрямок мені дуже цікавий», – каже Катерина.
Проєкт «Посланці миру» триватиме до 23 липня. Попереду на молодь чекають нові зустрічі з італійськими громадами, свідчення про війну та спільна молитва за мир. Проте, мабуть, найважливіше послання цієї ініціативи полягає не лише в тому, що світ має почути правду про Україну, а й у тому, що саме ця молодь уже сьогодні є знаком її майбутнього. Про це говорить отець Володимир Містерман: «Як священник Української Греко-Католицької Церкви і як син українського народу, я дивлюся не лише на сьогоднішню Україну, а й на Україну майбутнього. У нашої держави є майбутнє, і воно буде прекрасним, тому що в нас є така молодь – сповнена радості, віри та життєвої сили».
Джерело: Vatican News
About The Author
