Послання Папи Франциска на Всесвітній день миру 2016. Підсумок

«Бог не є байдужим! Богові важливе людство, Бог його не покидає! На початку нового року мені б хотілося доповнити цим моїм глибоким переконанням побажання щедрих благодатей та миру, на знак надії, задля майбутнього кожної людини, кожної сім’ї, народу і країни світу, як також Глав Держав та Урядів і провідників релігій. Не втрачаймо надії, що 2016 рік побачить всіх нас рішуче й довірливо на різних рівнях заанґажованими у здійснення справедливості та будування миру. Так, мир є Божим даром і ділом людей. Мир – це Божий дар, але ввірений усім людям, які покликані його здійснити», – цими словами Папа Франциск розпочинає Послання з нагоди Всесвітнього дня миру, який відзначатиметься 1 січня 2016 р. на тему «Перемагай байдужість та здобувай мир».

Підбиваючи підсумки 2015 року, в якому «війни та теракти з їхніми трагічними наслідками», «переслідування з етнічних або релігійних причин» та різні зловживання набрали рис «поетапної третьої світової війни», Глава Католицької Церкви зазначає, що «деякі події минулих років та року, що завершився» спонукають його знову звернутися із закликом «не втрачати надії на здатність людини з Божою допомогою подолати зло та не піддаватися знеохоченню й байдужості». Серед них – зусилля світових лідерів, спрямовані на подолання наслідків кліматичних змін, саміт в Аддис-Абебі з метою збирання коштів для сталого розвитку та Програма Розвитку 2030, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН.

За словами Єпископа Риму, 2015 рік був також знаковим для Церкви, адже припадала 50-та річниця оприлюднення документів Другого Ватиканського Собору, які виражають «у дуже промовистий спосіб почуття солідарності Церкви зі світом». Мова йде про декларацію «Nostra aetate», яка заохотила Церкву «відкритися на діалог з нехристиянськими релігіями» та душпастирську Конституцію «Gaudium et spes», яка стверджує що «радощі й сподівання, смуток і тривоги сучасних людей, насамперед, бідних та всіх страждаючих, є також радощами й надіями, смутком та тривогами Христових учнів». У цій же перспективі Ювілей Милосердя став запрошенням для Церкви молитись і трудитися над тим, щоб «кожен християнин розвивав смиренне та співчутливе серце, здатне звіщати і свідчити милосердя».

Отож, як зауважує далі Святіший Отець, «не бракує причин вірити у здатність людини спільно діяти в дусі солідарності», що є коренем «фундаментального покликання до братерства». А оскільки саме «гідність та міжособові стосунки» вчиняють нас людьми, створеними Богом на Його образ і подобу, «байдужість становить загрозу для людського роду».

«Очевидно, – пише Папа, – що наставлення байдужості того, хто закриває своє серце, щоб не зважати на інших, закриває свої очі, що не бачити те, що його оточує, або ж ухиляється, щоб його не заторкнули проблеми іншого, є прикметою доволі поширеної типології людини, присутньою в кожній історичній епосі. Однак, сьогодні воно рішуче вийшло за межі індивідуальної сфери, набираючи глобального виміру та породжуючи явище глобалізації байдужості».

Першою формою байдужості в людському суспільстві Святіший Отець називає байдужість до Бога, «з якої випливає також і байдужість до ближнього та до створіння». А це є одним із серйозних наслідків «фальшивого гуманізму та практичного матеріалізму».

Байдужість до ближніх має «різні обличчя». Хтось, у загальному, є добре поінформованим, але туманно ознайомлений з трагедіями ближніх, але вони його не заторкують, не викликають співчуття, тобто, «збільшення кількості інформації, само по собі, не означає збільшення уваги до проблем». В інших випадках байдужість проявляється, як «брак уваги до оточуючої дійсності, а особливо – до віддаленішої». Крім того, «живучи у спільному домі, не можемо не цікавитися і його станом», – зазначає Святіший Отець, вказуючи на проблеми довкілля.

Всі ці прояви байдужості мають свої наслідки. Байдужість до Бога виходить за межі приватної сфери та входить у суспільну, адже «без відкритості на трансцендентне, людина стає легкою жертвою релятивізму, а тому їй стає важко діяти згідно зі справедливістю та анґажуватися у справу миру», – як навчав Венедикт XVI. Байдужість до ближнього на особистому чи спільнотному рівні «набирає форм інертності та зняття з себе відповідальності», наслідком чого стає тривання «ситуацій несправедливості та соціальної неврівноваженості», що, у свою чергу, може стати джерелом конфлікту.

Байдужість до ближнього та його гідності й прав на інституційному рівні сприяє політичним діям, «які створюють загрози для миру», адже нерідко «економічні та політичні проекти людей мають на меті здобуття та утримання влади й багатств, навіть ціною топтання прав та фундаментальних вимог інших людей». Джерелом «нових форм бідності та ситуацій несправедливості» стає байдужість щодо довкілля, «сприяючи знелісненню, забрудненню та природним катаклізмам».

Отож, від байдужості слід перейти до милосердя. Папа вказує, що біблійна історія про Каїна та Авеля пригадує нам про те, що Бог кличе людину до відповідальності за ближнього. Каїн, словами: «Хіба я сторож своєму братові», показує, що він не почувається відповідальним за життя і долю брата. Бог, натомість, не залишається байдужим, уже від початку історії людства «Він об’являє Себе як Той, Який цікавиться долею людини». Підтвердження цього знаходимо в Його Єдинородному Сині, в Якому «Бог зійшов до людей, прийняв тіло та показав Себе солідарним з людиною в усьому, крім гріха».

Ісус «навчає нас бути милосердними, як Отець». А оскільки «милосердя є серцем Бога», то повинно також бути «серцем усіх тих, які визнають себе членами однієї великої родини Його дітей». Ось чому жити та свідчити милосердя є «визначальним для Церкви та вірогідності її звіщення». Таким чином, «також і ми покликані вчинити любов, співчуття, милосердя та солідарність справжньою програмою життя», а це вимагає «навернення серця», тобто, щоб «Божа благодать перетворила наше кам’яне серце у тілесне».

Далі Святіший Отець закликає розвивати культуру солідарності та милосердя, щоб подолати байдужість. «Солідарність, як моральна чеснота та суспільне наставлення, плід особистого навернення, вимагає зусиль багатьох людей, на яких лежить відповідальність виховного та формаційного характеру», – зазначає він.

У першу чергу, Папа скеровує свою думку до родин, «покликаних до першочергової й незамінної виховної місії», адже вони є першим місцем, в якому передаються «цінності любові та братерства». Свою відповідальність за «моральний, духовний та суспільний вимір особи» повинні усвідомлювати ті, які працюють у школах та інших дитячих і молодіжних закладах. А в сучасному суспільстві чималу роль у «ділянці виховання та формації» відіграють також діячі сфери культури та засобів комунікації, які також повинні «чувати над тим, щоб спосіб, яким отримується та поширюється інформація завжди був юридично та морально законним».

Оскільки мир є плодом «культури солідарності, милосердя і співчуття», Глава Католицької Церкви вказує на існування позитивних прикладів «похвального заанґажування» у те, щоб долати байдужість. Насамперед, мова йде про численні харитативні організації, церковні та нецерковні, які чинять «діла милосердя для тіла і душі, згідно з якими будемо суджені наприкінці свого життя». Уваги заслуговують журналісти й фотографи, «які інформують громадську думку», ті, які анґажуються у захист прав людини, священики й місіонери, а також родини, «які серед численних труднощів» навчають дітей цінностей солідарності, та молодь, «яка гуртується для здійснення проектів солідарності». Особливу подяку Папа склав тим «особам, родинам, парафіям, чернечим спільнотам, монастирям і санктуаріям», які відгукнулися на його заклик прийняти одну з родин біженців.

«У дусі Ювілею Милосердя, кожен із нас покликаний розпізнавати, яким чином байдужість проявляється в його житті та взяти на себе конкретні зобов’язання для покращення дійсності, в якій живе, починаючи від своєї родини, сусідства та середовища праці», – пише Святіший Отець у підсумковій частині Послання з нагоди Всесвітнього дня миру, зазначаючи, що також і держави покликані здійснити конкретні та сміливі жести.

Глава Католицької Церкви вказав на необхідність покращення умов проживання в’язнів, а особливо тих, що позбавлені свободи під час слідства, заохотив розглянути можливості альтернативних покарань та закликав до скасування смертної кари й розгляду можливостей для амністії. Папа також заохочує до переосмислення законодавства, яке стосується мігрантів, закликає представників влади чинити конкретні жести на користь тих, які страждають задля відсутності праці, землі та даху над головою, як також дбати про покращення умов життя хворих, та щоб усім був гарантований доступ до лікування.

Святіший Отець також заохочує політиків поглянути за межі своїх держав, відновлюючи взаємини з іншими народами та закликає «стриматися від втягування інших народів у конфлікти та війни, які нищать не лише їхні матеріальні, культурні й суспільні багатства, але у довшій перспективі, також і духовну та моральну цілісність, до скасування чи стійкого управління міжнародним боргом найбідніших країн та до впровадження політик співпраці, які замість того, щоб піддаватися диктатурі окремих ідеологій, шануватимуть цінності місцевих народів та, в будь-якому випадку, не будуть шкідливими для фундаментального та невід’ємного права на життя ще ненароджених дітей».

Послання завершується молитвою до Богородиці: «Ввіряю ці роздуми, разом з найкращими новорічними побажаннями, заступництву Пресвятої Марії, Матері, що турбується потребами людства, щоб Вона здобула у Свого Сина Ісуса, Князя Миру, вислухання наших благань та благословення для наших щоденних зусиль на користь братерського й солідарного світу».