Послання Папи на День мігранта і біженця: Вільні обирати мігрувати чи залишатися

Дорогі браття й сестри!

Міграційні потоки наших днів є вираженням складного та різнопланового явища, для зрозуміння якого потрібен уважний аналіз усіх аспектів, які характеризують різні етапи міграційного досвіду, від вирушення в дорогу до прибуття, включаючи і ймовірне повернення. З метою зробити свій внесок у ці зусилля прочитання дійсності, я вирішив присвятити Послання на 109-й Всесвітній день мігранта і біженця свободі, якою завжди повинен відзначатися вибір залишити свою землю.

«Вільні вирушити, вільні залишитися» – стверджувала назва ініціативи солідарності, започаткованої кілька років тому Італійською Єпископською Конференцією як конкретна відповідь на виклики сучасної міграції. На основі постійного слухання місцевих Церков можу підтвердити, що гарантування цієї свободи становить поширену й спільну душпастирську турботу.

«Ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: “Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити”» (Mt 2,13). Втеча Святої Родини в Єгипет не є плодом вільного вибору, ним не були численні міграції, якими позначена історія Ізраїльського народу. Мігрувати завжди повинно бути вільним рішенням, але насправді в багатьох випадках, також і сьогодні, це не так. Конфлікти, природні катаклізми, або просто неможливість вести гідне і благополучне життя на землі свого походження примушують мільйони людей вирушати в дорогу. Вже 2003 року святий Іван Павло ІІ стверджував, що «будувати конкретні передумови миру в тому, що стосується мігрантів і біженців, означає серйозно вкладати зусилля в те, щоби зберегти насамперед право не емігрувати, тобто, жити в мирі та гідності на своїй батьківщині» (Послання на 90-й Всесвітній день мігранта і біженця, 3).

«Забрали вони з собою і худобу і своє майно, що його були надбали в Ханаан-краю, і прибули в Єгипет – Яків, а з ним усі його домочадці» (Бт 46,6). Це з причини великого голоду Яків з усією своєю родиною був змушений шукати притулок у Єгипті, де його син Йосиф гарантував виживання. Переслідування, війни, атмосферні явища та бідність належать до найбільш видимих причин сучасної вимушеної міграції. Мігранти втікають через бідність, страх і відчай. З метою викорінити ці причини і покласти таким чином край вимушеній міграції, потрібні спільні зусилля з боку всіх, кожного згідно з його відповідальністю. Це старання, які починаються із запитання про те, що можемо зробити, але й що мусимо перестати робити. Ми повинні докладати зусилля, щоби зупинити гонку озброєнь, економічний колоніалізм, розграбування ресурсів інших, знищення нашого спільного дому.

«Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було» (Ді 2,44-45). Ідеал першої християнської спільноти здається таким далеким у сьогоднішній дійсності! Щоби зробити міграцію дійсно вільним вибором, потрібно докладати зусилля для того, щоби гарантувати всім справедливу участь в спільному благові, пошану фундаментальних прав і доступ до цілісного людського розвитку. Лише так стане можливим надати кожному шанс жити в гідності та самореалізуватися, особисто і в сімейному житті. Зрозуміло, що головне завдання стоїть перед країнами походження та їхніми правителями, покликаними здійснювати добру політику, прозору, чесну, далекоглядну, що служить усім, особливо найуразливішим. Вони, однак, повинні мати умови для того, щоби це зробити, не стаючи свідками розграбування їхніх природних і людських ресурсів, ані зовнішнього втручання, спрямованого на забезпечення інтересів небагатьох. А там, де обставини дозволяють обирати мігрувати чи залишатися, однаково потрібно гарантувати, щоби цей вибір був поінформованим і зваженим, запобігаючи тому, щоби численні чоловіки, жінки та діти ставали жертвами ризикованих ілюзій чи безсовісних торгівців людьми.

«В цей ювілейний рік кожен з вас нехай повертається до своєї посілості» (Лев 25,13). Відзначення ювілею представляло для Ізраїльського народу акт колективної справедливості: всі могли «повернутися до початкової ситуації, зі скасуванням усіх боргів, поверненням землі та можливістю наново втішатися своєю свободою членів Божого народу» (Катехиза, 10 лютого 2016). Наближаючись до Ювілею 2025, варто пригадувати про цей аспект ювілейних святкувань. Потрібні спільні зусилля окремих країн і міжнародної спільноти, щоби гарантувати всім право не емігрувати, тобто, можливість жити в мирі та з гідністю на своїй землі. Йдеться про право, яке ще не кодифіковане, але має фундаментальну важливість, гарантування якого потрібно збагнути як співвідповідальність всіх країн перед загальним благом, яке виходить за межі національних кордонів. Справді, оскільки ресурси світу не є необмеженими, то розвиток економічно бідніших країн залежить від вміння ділитися, яке вдасться витворити між усіма країнами. Доки це право не буде гарантованим, а йдеться про тривалий шлях, ще багато людей мусітимуть вирушати в дорогу в пошуках кращого життя.

«Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт 25,35-36). Ці слова звучать як постійна пересторога розпізнавати в мігрантові не лише брата чи сестру, які потрапили в труднощі, але самого ж Христа, Який стукає до наших дверей. Тому, трудячись над тим, щоби кожна міграція могла бути плодом вільного вибору, ми покликані виявляти максимальну пошану до гідності кожного мігранта; а це означає супроводити та управляти в якнайкращий спосіб потоками, будуючи мости, а не стіни, розширюючи канали для безпечної і врегульованої міграції. Де б ми не вирішили будувати своє майбутнє, в країні, в якій ми народилися чи деінде, важливо, щоби завжди існувала спільнота, готова прийняти, захистити, підтримати та інтегрувати всіх без різниці, нікого не залишаючи осторонь.

Синодальний процес, який ми розпочали як Церква, спонукає нас бачити у найбезпорадніших людях, між якими є чимало мігрантів і біженців, особливих супутників у подорожі, яких слід любити і піклуватися про них як про братів і сестер. Лише прямують вперед разом зможемо дійти далеко й досягти спільну мету нашої подорожі.

Рим, собор святого Івана на Латерані, 11 травня 2023

ФРАНЦИСК

Молитва

Боже, Отче Всемогутній,
даруй нам благодать старанно трудитися
на користь справедливості, солідарності та миру,
щоби всім Твоїм дітям була гарантована
свобода обирати мігрувати чи залишатися.

Даруй нам мужність викривати
всі жахіття нашого світу,
боротися проти будь-яких проявів несправедливості,
що спотворює красу Твого створіння
та гармонію нашого спільного дому.

Підтримай нас силою Твого Духа,
щоби ми могли виявляти Твою лагідність
кожному мігрантові, якого ставиш на нашій дорозі,
та поширювати в серцях і в кожному середовищі
культуру зустрічі та піклування.