Позиція нинішнього керівництва УПЦ МП насправді є не проповіддю справедливого миру, а проповіддю капітуляції перед агресором

12 травня відбулося засідання Синоду УПЦ КП. Серед розглянутих тем, єпископи синоду висловили свою позицію щодо стану “взаємовідносин з УПЦ Московського Патріархату та про діяльність цієї Церкви в умовах російської агресії проти України”:

ЖУРНАЛ № 10

МАЛИ МІРКУВАННЯ:

Про стан взаємовідносин з УПЦ Московського Патріархату та про діяльність цієї Церкви в умовах російської агресії проти України.

УХВАЛИЛИ:

1. Висловити обурення численними фактами опосередкованої та прямої підтримки російської агресії проти України з боку частини духовенства, архієреїв та керівників УПЦ Московського Патріархату, зокрема:

– відмовою публічно визнавати Росію країною-агресором, а діяльність так званих народних республік в Донецькій та Луганській областях – терористичною, як це визначено Постановами Верховної Ради України від 27 січня 2015 р. (№129) та 4 лютого 2015 р. (№145);

– враховуючи чітке розрізнення церковною та богослужбовою традицією «нашестя чужинців», як зовнішньої агресії, та «міжусобної боротьби», як внутрішнього громадянського конфлікту, відмовою з боку УПЦ МП офіційно визнати події в Криму та на Донбасі нашестям чужинців та молитися про зупинення такого нашестя;

– наслідуванням російської пропаганди, яка називає події на Донбасі «громадянською війною», в якій Росія нібито не є стороною конфлікту;

– не бажанням чітко і однозначно відмежуватися від політичної імперської доктрини «русского мира», яка пропагується Московським Патріархатом і російською державою та використовується як виправдання агресії проти України;

– відмовою митрополита Онуфрія (Березовського), митрополита Антонія (Паканича), єпископа Іони (Черепанова) 8 травня 2015 р. на урочистому засіданні Верховної Ради України вшанувати вставанням Героїв України – учасників АТО на Донбасі, в тому числі тих, кому це звання присвоєне посмертно;

– відсутністю осудження дій архієреїв та духовенства УПЦ МП, які публічно благословляли озброєні терористичні загони та їхніх ватажків, закликали до зриву мобілізації, заявляли про «гріховність» збройного спротиву російським окупантам, зокрема дій митрополита Іоанікія (Кобзєва), який благословляв луганського ватажка терористів, єпископа Лонгіна (Жара), який публічно закликав до зриву мобілізації, єпископа Варсонофія (Винниченка), який брав участь у «святкуванні» у Донецьку річниці сепаратистського псевдореферендуму;

– нагородженням церковними відзнаками відомих своєю публічною підтримкою сепаратизму священиків УПЦ МП – протоієрея Д. Сидора (Закарпаття), протоієрея О. Авдюгіна (Луганська область).

2. Категорично відкинути звинувачення на адресу Київського Патріархату, нібито наша Церква виступає «за війну», в той час як Московський Патріархат виступає «за мир».

Київський Патріархат щоденно за богослужіннями молиться за мир в Україні та за перемогу українських воїнів над агресорами, за відновлення суверенітету і територіальної цілісності України.

Враховуючи, що керівництво УПЦ МП і особисто митрополит Онуфрій (Березовський) не закликають керівництво Росії припинити агресію, не закликають російських військовослужбовців та козаків скласти зброю і залишити територію України, але звертаються до абстрактних «всіх», а отже і до українських військовослужбовців, «негайно скласти зброю та припинити кровопролиття», закликають негайно і безумовно припинити військові дії, що означає припинити опір агресії та погодитися з капітуляцією на умовах агресора – вважаємо, що миротворча за зовнішністю позиція нинішнього керівництва УПЦ МП насправді є не проповіддю справедливого миру, а проповіддю капітуляції перед агресором, що має політичну, а не євангельську основу.

3. Відкинути звинувачення на адресу Київського Патріархату, що він нібито служить українській владі, а тому його позиція не відрізняється від позиції Московського Патріархату, який служить російській владі.

Київський Патріархат, як помісна Церква українського народу, служить українському народу, а не владі чи державі. Державу і владу наша Церква підтримує в тій мірі, в якій це визначене євангельським вченням і в тих діях, які є правдивими та на користь народу. У разі, якщо держава і влада відхиляються від правди і блага народу, Київський Патріархат не одноразово виступав на боці народу проти влади та з критикою дій держави і має намір так робити у майбутньому.

Також наша Церква критикує і буде критикувати гріховні явища, коли вони мають місце в самому народі, такі як корупція, аморальність, алкоголізм та наркоманія, пропагування міжнаціональної ворожнечі, тощо.

4. Категорично відкинути звинувачення на адресу Київського Патріархату в розпалюванні міжконфесійної ворожнечі та «захопленні храмів» УПЦ МП.

Київський Патріархат засуджував і засуджує насильство і заклики до насильства щодо духовенства, вірних та храмів УПЦ МП.

У випадках, коли представники чи керівництво УПЦ МП проводять проросійську агітацію, розпалюють ворожнечу проти Київського Патріархату, наша Церква зберігає за собою право публічно викривати і критикувати такі дії.

В разі звернення громад, духовенства і вірних, які належали до УПЦ МП, з проханням прийняти їх до складу Київського Патріархату, наша Церква приймає і надалі прийматиме їх, дотримуючись чинного законодавства та прагнучи утворення в Україні єдиної Помісної УПЦ.