Про літургійні зловживання

ПИТАННЯ: Я не раз стикався з літургійними дивацтвами священиків. Наприклад, вони додають якесь слово до Місалу або ж обмінюються світським привітанням з усіма присутніми. Як взагалі розпізнати справді серйозні помилки? Які відступи від встановлених правил можуть вплинути на дійсність Літургії?

ВІДПОВІДЬ: Літургійні зловживання, відповідно до яких Таїнство може стати недійсним, стосуються матерії і форми самого Таїнства.

Матерія в цілому полягає в деяких матеріальних елементах, незамінних для здійснення Таїнства. Наприклад, це вода у випадку хрещення, а для Літургії такою матерією є пшеничний хліб і виноградне вино. Якби, наприклад, священик замість пшеничного хліба використовував кукурудзяний або рисовий, то Таїнство було б недійсним.

Про це, зокрема, нагадала Конгрегація віровчення 2003 року, відповідаючи на сумніви тих, хто страждає на целіакію і запитує про можливість причащатися на Літургії, здійсненій на безглютеновому хлібі. У листі Конгрегації стверджується, що облатки, повністю позбавлені глютену, є недійсною матерією для Літургії. У принесеному в Літургії хлібі має бути така кількість глютену (клейковини), яка б зробила можливим хлібопечення без використання сторонніх матеріалів. Священик може отримати дозвіл від єпископа на використання такого хліба для себе або для окремих парафіян. У третьому пункті документу Конгрегації віровчення наголошується, що священик, який не може причащатися Тілом Христовим під виглядом хліба, навіть частково позбавленого клейковини, не може ані очолювати Літургію, ані служити поодинці, але тільки співслужити з іншими священиками.

Те ж стосується і вина, яке використовують на Літургії: для дійсності Таїнства воно має бути тільки виноградним. Краплі води, які додають до вина на знак приєднання нашої жертви до дорогоцінної жертви Христа, – це припис для здійснення Літургії, але вони не впливають на її дійсність. Однак не буде дійсною Літургія, на якій вино розбавляють водою щонайменше на половину.

Отже, це була матерія. Що стосується форми Таїнства, то вона полягає в словах. У нашому випадку – в словах переєстествлення. Священик повторює слова, які промовив Христос на Тайній Вечері: « ЦЕ Є ТІЛО МОЄ, що ЗА ВАС віддається» ; «ЦЕ КРОВ МОЯ НОВОГО ЗАВІТУ, ЯКА ЗА БАГАТЬОХ ПРОЛИВАТЬСЯ НА ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ. ЧИНІТЬ ЦЕ НА МІЙ СПОМИН».

Для того, щоб Таїнство Євхаристії було дійсним, треба, щоб священик виголосив щонайменше слова: «Це є Тіло Моє» і «Це є чаша Крові Моєї». Якщо священик опускає або змінює інші слова, він робить серйозне зловживання, але сутність Таїнства зберігається.

Те, що деякі літургійні зловживання не впливають на дійсність Таїнств, абсолютно їх не виправдовує. Священик не є «одноосібним власником» Таїнства, яке здійснює Церква.

В Апостольському посланні «Dominicae Cenae» Папа Іван Павло II стверджував: «Як служитель, як священик, як предстоятель євхаристійної асамблеї вірних, священик повинен мати особливе почуття загального блага Церкви, яку він представляє своїм служінням, але якій він також підпорядковується згідно з розумною дисципліною Церкви. Він не може вважати себе власником, який за своїм бажанням розпоряджається літургійним текстом і священним обрядом, якби це було його благо, якому він може надати персонального і довільного стилю. Іноді це може здатися більш дієвим, може навіть більше відповідати суб’єктивному благочестю, але об’єктивно це завжди є зрадою того єднання, яке виражається насамперед у Таїнстві єдності» (12).

Конгрегація богослужінь і Таїнств в інструкції «Redemptionis Sacramentum» також застерігає від будь-якого зловживання в здійсненні Євхаристії.

«Зловживання, – читаємо в документі, – нерідко породжуються неправильним розумінням свободи. Бог же в Христі надає нам не ілюзорну свободу робити все, що нам заманеться, а свободу, за допомогою якої ми можемо робити те, що гідно і справедливо. Справді, це слушно не тільки щодо приписів, які виходять безпосередньо від Бога, але й, при належному врахуванні природи кожної норми, і для законів Церкви. Тому необхідно, щоб усі узгоджуватися з порядком, встановленим законною церковною владою» (7).

За матеріалами: ru.radiovaticana.va