Про що дискутують отці ІІІ Надзвичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів (2)

Четвертий день ІІІ Надзвичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів, яка проходить у Ватикані на тему «Виклики душпастирства сім’ї в контексті євангелізації», тобто, четвер, 9 жовтня, був присвячений завершенню розгляду теми складних душпастирських ситуацій, роздумам над душпастирськими викликами, пов’язаними з відкритістю на життя та над завданням виховання.

На початку ранкового, сьомого з черги, загального засідання, синодальні отці повернулися до застанови над питанням допущення до Причастя розлучених, які встановили нові зв’язки. Було наголошено на нерозривності подружжя, яка не підлягає жодним компромісам, адже сакраментальний зв’язок є об’єктивною дійсністю, Христовим діянням у Церкві. Тому, необхідно, щоб завдяки відповідній катехизі наречені добре це усвідомили, як також не повинно забракнути душпастирського супроводу також і після одруження.

Щодо осіб, які живуть у неврегульованих зв’язках, то наголошено на тому, що кожен випадок слід розглядати окремо, розрізняючи того, хто покинув чоловіка чи дружину, а хто був покинутий. Душпастирство не повинно бути виключним, «все або нічого», але милосердним. Той факт, що розлучені і наново одружені не можуть приступати до Причастя не означає, що вони виключені із церковної спільноти. Ще раз підкреслено необхідність спростити процеси визнання недійсності подружжя.

Говорячи про так зване «життя на віру», відзначено, що дуже часто воно спричинене соціальними та економічними причинами, а не відкиданням вчення Церкви. Іноді такі пари зберігають прагнення жити по-християнськи, отож, це вимагає відповідного душпастирства. Підкресливши неможливість подружжя між особами тієї самої статі, відзначено необхідність уникати дискримінаційного чи зневажливого підходу до таких осіб. Розглянуто також проблеми, пов’язані із так званими змішаними подружжями, вбачаючи в нихтакож і певні можливості, як от свідчення гармонії та міжрелігійного діалогу.

Під час другої частини сьомого зібрання заторкнуто теми відповідального батьківства, наголошуючи на тому, що дар життя є фундаментальною цінністю християнського подружжя та підкресливши важкість такого злочину, як аборт. У контексті трагедій, пов’язаних з насильством в родинах, явищем торгівлі людьми, тощо, відзначено необхідність серед фундаментальних родинних чеснот піднести також і справедливість. Вказано також на негативний вплив контрацепції на суспільство, призвівши до зменшення народжуваності, а тому католики не повинні мовчати, але нести світові послання надії: діти є важливими, вони дарують батькам життя і радість та зміцнюють їхню віру.

Далі дискусії перейшли до питання відповідальності батьків за виховання дітей у вірі, назвавши її першочерговою. Відзначено, що душпастирська праця з дітьми може створити унікальну нагоду для контактів з родинами. Вказано на суттєву роль мирян в апостоляті родин та євангелізації. Синодальні отці також наголосили на тому, що духовенство повинно бути добре приготованим до душпастирства родин.

Розгляд цих питань продовжено під час вечірнього, восьмого засідання. Було звернено увагу на тенденції в ряді країн та організацій представляти деякі поняття, такі як аборт чи одностатеві союзи, як «права людини». Також у міжнародному праві бракує точного визначення поняття «права на репродуктивне здоров’я», що призводить до поєднання у ньому часто суперечливих між собою понять, як от захист материнства й пропагування контрацепції.