Прокиньтеся! Послання керівників християнських Церков півдня України до співвітчизників!

Ми, священнослужителі християнських церков Одеси, які зібралися 25 січня 2014 року на спільну молитву за єдність християнського світу і за мир і процвітання нашої Батьківщини, звертаємося до всіх громадян України – пробудіться!

Води мене обняли аж по горло, безодня мене оточила…
але Ти, Господи Боже мій, виведеш душу мою з пекла.
(Книга пророка Йони, 2:6-7)

Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь
(Послання до Римлян, 12:19 )

Брати і сестри!

Сьогодні всі ми є учасниками – не свідками, а співучасниками! – трагічних подій, що охопили нашу країну. Багато співвітчизників – у тому числі й наші парафіяни – наївно вважають, що все, що відбувається в країні, не має до них жодного стосунку. Це – велика помилка! Ми всі відповідаємо один за одного.

Це кожен з нас зробив свій внесок у ту дестабілізацію, яка охопила наше суспільство. У Писанні є поняття «міра беззаконня», переповнивши яку, можна викликати гнів Господній. Міра сповнюється, коли чиновники не гребують хабарами з будь-якого приводу, коли судді виносять неправосудні рішення, коли кожен з нас чинить не по совісті, але з користі. Коли вища влада створює умови для процвітання подібної системи в країні. Міра сповнюється, коли політики на догоду своїм інтересам розгойдують стабільність у суспільстві. Міра сповнюється, коли ми очорнюємо нашу країну в розмовах, бачачи лише все погане і закриваючи очі на добре. Коли провину за власний неблагополучний стан переносимо на когось іншого, замість того, щоб, засукавши рукава, працювати на благо України, місцевої громади та своїх близьких. Замість того, щоб сумлінно виконувати свої обов’язки – сімейні та професійні.

Міра сповнюється, коли в сім’ї проникає виразка зради; коли чоловіки і жінки живуть в блуді, коли зростає кількість абортів. Коли черв’як алкоголізму точить наші спільноти. Коли ми є малодушними і сповідуємо принцип «моя хата скраю». Коли жителі східних регіонів країни живлять неповагу і неприязнь до жителів західних, а жителі західних – до тих, хто живе на сході країни. Коли політики і чиновники виганяють на вулицю людей за гроші чи з примусу, як це відбувається з «бюджетниками». Коли люди, спонукувані страхом, виходять на ці мітинги проти своєї совісті, але зі страху чи з користі. Коли журналісти нагнітають ненависть і страх у суспільстві, обслуговуючи інтереси не суспільства, але ідеологічних замовників. Коли релігійні лідери не викривають публічно зло і гріх, як велить їм вічний Господь, а говорять алегорично і коли мирські люди шукають бонусів від тимчасової влади. Коли ми перекладаємо відповідальність за свою долю на інших людей, не маючи волі та мужності самому відповідати за все, що відбувається з нами. Коли ми живемо так, немов Бога немає. Тим самим ми збираємо жар на свою голову. Так ми звертаємо Божий гнів на нас і на весь наш рід. Все це може принести тимчасові вигоди, але ніколи не сприяє благу суспільства. А саме благо суспільства, в якому ми живемо, є запорукою добробуту кожного його члена. Коли міра беззаконня сповнилася, колос, що стояв на глиняних ногах, звалився. Все це відбулося з вини кожного з нас.

Що можливо сьогодні? Сьогодні кожен з нас повинен принести покаяння за те, що трапилося. Як колись жителі Ніневії, послухавши голос пророка Йони, постом і молитвою благали Бога відвести від них покарання. І Бог почув їх. Покаяння сьогодні потрібно від кожного з нас. Покаяння – це не емоційний сплеск і почуття провини. Покаяння – це зміна життя. Прийміть зараз рішення з цієї хвилини чинити згідно совісті. Як колись сказав Блаженний Августин: «Якщо Бог буде на першому місці, все буде на своїх місцях». Дамо Богу перше місце в нашому житті! Над всім – Господь і Його закон. Нехай мужності додасть нам піст і безперервна молитва. Звичайно, не всі почують голос Бога до покаяння. Це означає, що тим, хто вирішить жити по-Божому, доведеться відстоювати своє право жити по правді. Це «стояння в істині» може бути дуже непростим і навіть жорстким. Але іншого шляху немає.

Коли нашому дому загрожує повінь – а води вже підступили до його порогу – всі кидаються зводити загородження, щоб води потопу не охопили будинок. Сьогодні всі, повторюємо – всі (!), повинні усвідомити, що ми жителі одного дому на ім’я Україна. Сьогодні всі: політики різних мастей, чиновники, працівники комунальної сфери і сфери освіти, офіцери і солдати, журналісти, студенти, шахтарі, моряки, бізнесмени, продавщиці в магазинах і водії маршруток, – усі громадяни (незалежно від їх політичних і цивілізаційних переваг) повинні рятувати свій дім. Сьогодні всі наші суперечки потрібно відкласти до мирних часів.

Сьогодні потрібно подолати ненависть і мстивість. Слід зрозуміти – люди стоять на вулиці два місяці не від доброго життя. «Обновити» ситуацію, як нам видається, можна тільки зробивши повне перезавантаження державної машини. Це болісно, це вимагає великого смирення і мужності, це вимагає титанічних зусиль. Але це, здається, сьогодні єдиний спосіб зберегти наш дім, єдиний спосіб повернути політикам легітимний контроль над ситуацією, а суспільству – повагу і довіру до влади.

Сьогодні ми закликаємо усіх співвітчизників пробудитися! Ніхто не принесе нам щастя на тарілці: ні зі Сходу, ні з Заходу! Ми самі відповідаємо за себе! Не залишайтеся осторонь процесів, що відбуваються в країні. Не перебувайте в духовній сліпоті та ілюзії. Будьте не об’єктом, але суб’єктами історії, яка вершиться! Поки ми не діяли, води потопу підійшли до порогу нашого дому. «Бо як за днів перед потопом їли, пили, женилися й заміж виходили до того дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки не прийшов потоп і не винищив всіх» (Мт. 24 : 37-39), так буде і зараз. Поки ви спите, стихія накриє і поглине вас! Прокиньтеся!

Особливим чином ми закликаємо місцеві еліти – політичні, культурні, інтелектуальні, громадські: не розгойдувати човен, в якому сидите. Не думайте, що нинішнє протистояння – безтурботні політичні ігри. Що хвиля не накриє вас. Що вона пройде повз вашого будинку або ви встигнете втекти. Не мине і не втечете. Вона знесе всіх нас, якщо ми не протягнемо один одному руку взаємодопомоги, якщо ми не будемо готові змінити правила нашого життя – приватного і суспільного – згідно з Божим законами.

Недоторканність людського життя, готовність домовлятися і йти на взаємні поступки, вміння сильного почути голос слабкого, турбота більшості про меншість, повага один до одного і відкритість до змін – ось, що повинно стати нашим керівництвом до дії в ці дні.

І усвідомлення – що ми одна сім’я і жити нам в єдиному домі Україні.

Хай благословить Господь цей дім і всіх, хто в ньому мешкають!

Єпископ Броніслав (Бернацький), ординарій Одесько- Сімферопольської єпархії Римо-Католицької Церкви в Україні
Єпископ Василь (Івасюк), екзарх Одесько-Кримський Української Греко-Католицької Церкви
Єпископ Марк, керуючий Одесько-Балтської єпархії Української Православної Церкви (Київський Патріархат)
Уланд Шпалінгер, єпископ Німецької Євангельсько-Лютеранської Церкви в Україні
Валерій Бабинін, голова Об’єднання Євангельських Реформатських церков України
Пастор Андрій Гамбург – керівник української міжцерковної групи «Примирення», член Міжнародної групи «Примирення Церков і народів Європи», настоятель катедрального собору Апостола Павла в Одесі Німецької Євангельсько-Лютеранської Церкви в Україні
Андрій Бакала – голова Духовної ради християн Одеси та Одеської області, голова ради Співдружності Церков «Одеська Євангельська Церква»

За матеріалами: http://primirenie.in.ua