Промова Папи на зустрічі з політичними і громадськими діячами Бразилії

Пані та Панове! Доброго дня!
Я вдячний Богу за можливість зустрітися з вельмишановними представниками політичних, дипломатичних, культурних і релігійних, академічних та ділових кіл цієї величезної Бразилії.

Я хотів би говорити з вами прекрасною португальською мовою, але, щоб краще висловити те, що я ношу в серці, вважаю за краще говорити іспанською, і прошу вас бути поблажливими і вибачити мене!

Сердечно вітаю всіх вас, і висловлюю вдячність. Спасибі монс.Орані і панові Валмуру Жуніору за люб’язні слова привітання, представлення та свідоцтво. Я бачу в вас надію і пам’ять: пам’ять про пройдений шлях та ідентичність вашої батьківщини, і надію на те, що вона, завжди відкрита до світла, що виходить з Євангелія, зможе продовжувати розвиватися в повній відповідності з етичними принципами, заснованими на трансцендентній гідності людини.

Пам’ять про минуле і бачення майбутнього зустрічаються в теперішньому, яке не є позбавленою історії та обітниці точкою з’єднання, але моментом у часі, викликом прийняти мудрість минулого і зуміти проектувати її в майбутнє. Ті, хто в будь-якій країні займають відповідальні пости, покликані дивитися в майбутнє “спокійним поглядом людини, яка вміє бачити істину”, говорив бразильський мислитель Алсеу Аморозо Ліма (Il nostro tempo, in: La vita soprannaturale e il mondo moderno, Rio de Janeiro 1956, p. 106). Я хотів би поділитися з вами трьома аспектами цього спокійного, безтурботного і мудрого погляду: перший – своєрідність вашої культурної традиції, другий – солідарна відповідальність у творенні майбутнього, і третій – конструктивний діалог для вирішення проблем сьогодення.

1. Спершу буде правильним оцінити динамічний і самобутній характер бразильської культури з її надзвичайною здатністю інтегрувати різні елементи. Спільне «почуття» народу, основи його думки і креативності, основні принципи його життя, критерії, якими він визначає пріоритети і спосіб діяльності та усе решта базується і розвивається відповідно до інтегрального бачення людської особи.
Це бачення людини і життя, властиве бразильському народові, отримало також багато життєвої сили Євангелія: віру в Ісуса Христа, в любов Бога і братерство з ближнім. Багатство цієї живиці може зробити плідним культурний процес, характерний бразильській ідентичності, і процес розбудови кращого майбутнього для всіх, – процес, який сприяє зростанню всебічної гуманізації та культури зустрічі і відносин; це християнський спосіб просування загального блага, радості життя. І тут сходяться віра і розум, релігійний вимір з різними аспектами людської культури: мистецтвом, наукою, працею, літературою … Християнство з’єднує в собі трансцендентність і втілення; воно завжди оживляє думку і життя у відповідь на загрозу фрустрації і розчарування, які можуть заповнити серця і вилитися назовні.

2. Другий елемент, якого я хотів би торкнутися – це соціальна відповідальність. Вона вимагає певного типу культурної парадигми і, отже, політики. Ми несемо відповідальність за формування нових поколінь, за те, щоб допомогти їм бути ефективними в економіці і політиці, і твердими в етичних цінностях. Майбутнє вимагає сьогодні реабілітації політики, як однієї з вищих форм милосердя. Майбутнє вимагає від нас також гуманістичного бачення економіки і такої політики, яка забезпечувала б все більшу і кращу участь народу, уникала елітарності і викорінювала злидні. Ніхто не повинен бути позбавлений необхідного, і всім повинні бути гарантовані гідність, братерство і солідарність: таким є пропонований шлях. Уже в часи пророка Амоса досить часто звучало Боже застереження: ” за срібло вони продають справедливого, а за чоботи вбогого! Вони топчуть у земному поросі голову бідних, а дорогу сумирних викривлюють. “(Ам 2, 6-7). Волання до справедливості звучать і сьогодні.
Хто наділений владою керівника, – дозвольте мені сказати, кого життя помазало на керівництво, – повинен мати цілком конкретні цілі і шукати конкретні засоби для їх досягнення, але, коли надії не справджуються, є небезпека розчарування, гіркоти та байдужості. Тут я закликаю до динаміки надії, яка спонукає завжди йти вперед, щоб використовувати всі сили і можливості на користь людей, для яких ви працюєте, визнаючи результати і створюючи умови для нових шляхів; віддаючи себе повністю, навіть якщо не видно результатів, але зберігаючи живою надію, з тією постійністю і мужністю, які народжуються з прийняття свого покликання керівника.

Керівник знає, як обрати правильний з варіантів, розглянувши їх, виходячи з власної відповідальності й інтересу загального блага; це спосіб увійти в суть хвороб і проблем суспільства і подолати їх, діючи сміливо і вільно. Нашою відповідальністю, хоч і завжди обмеженою, є це розуміння всієї дійсності, спостерігаючи, зважуючи, оцінюючи, щоб прийняти рішення сьогодні з урахуванням майбутнього, роздумуючи про наслідки нашихрішень. Той, хто діє відповідально, рахується в своїх діях з правами інших і з судом Божим. Це почуття етики здається сьогодні безпрецедентним історичним викликом, ми повинні шукати це почуття, повинні впровадити його в суспільство. Крім науково-технічної раціональності, в нинішній ситуації важливу роль відіграє почуття морального обов’язку, виражене в соціальній і глибоко солідарній відповідальності.

3. На закінчення цих роздумів, окрім солідарної відповідальності і інтегрального гуманізму, який передбачає повагу до самобутньої культури, скажу про те, що я вважаю важливим для вирішення нагальних проблем: це конструктивний діалог. Між егоїстичною байдужістю і бурхливим протестом завжди є ще один можливий варіант: діалог. Діалог між поколіннями, діалог в народі, – тому що всі ми є народом, – здатність давати і отримувати, залишаючись відкритими до істини. Країна розвивається, коли ведуть конструктивний діалог її різні культурні багатства: народна культура, університетська культура, молодіжна культура, культура художня та культура технічна, економічна культура і культура сім’ї, культура засобів масової інформації. Неможливо уявити собі майбутнє суспільства без потужного вкладу моральної енергії в демократію, яка залишається закритою виключно в логіці інтересів або в простому утриманні рівноваги. У цьому діалозі я вважаю також важливим внесок великих релігійних традицій, які відіграють роль закваски у суспільному житті і є живильною силою демократії. Мирному співіснуванню різних релігій сприяє світськість держави, яка, не приймаючи за власну жодну з конфесійних позицій, поважає і цінує присутність релігійного виміру в суспільстві, заохочуючи його конкретні вирази.

Коли лідери різних секторів просять у мене поради, моя відповідь завжди: діалог, діалог, діалог. Єдиним способом зростати для людини, сім’ї, суспільства, єдиним шляхом до підвищення рівня життя народів є культура зустрічі, культура, в якій кожен має щось хороше, щоб дати, і кожен може отримати щось відповідне натомість. У іншого завжди є щось, щоб дати мені, якщо ми вміємо підійти до нього з відкритим і розташованим серцем, без упереджень. Цю відкриту позицію без упереджень я назвав би «соціальним смиренням», яке є тим, що сприяє діалогу. Тільки так може рости взаєморозуміння між культурами і релігіями, повага один до одного без безпідставних упереджень і в атмосфері поваги прав кожного. Сьогодні або робиться ставка на діалог, на культуру зустрічі, або ми всі програємо. Саме тут проходить шлях, який може принести плоди.

Пані та Панове!
Дякую за вашу увагу. Прийміть ці слова як вираз моєї турботи Пастиря Церкви, поваги і любові, які я маю до бразильського народу. Братство між людьми і співробітництво для творення справедливішого суспільства не є химерної мрією, – це результат узгоджених зусиль на користь загального блага. Я підтримую вас у вашій прихильності загальному благу, що вимагає від усіх мудрості, розсудливості і щедрості. Я довіряю вас Небесному Отцю, просячи Його через заступництво Богородиці Апаресидської, щоб Він наповнив Своїми дарами кожного з присутніх, ваші родини, громади, в яких ви живете і працюєте, і від усього серця прошу Бога благословити вас. Велике дякую!

Джерело: http://popefrancis.org.ua