Проповідь Святішого Отця Франциска на Літургії Навечір’я Різдва

1. «Народ, що ходить у темряві, побачить світло велике» (Іс 9,1).
Це пророцтво Ісаї не перестає хвилювати нас, особливо коли ми чуємо його в Літургії Навечір’я Різдва. І справа тут не тільки в емоціях, сентиментальності, а пророцтво це хвилює нас тому, що воно говорить нам глибоку істину про те, ким ми є: ми є народ подорожуючий, і навколо нас – а також всередині нас – є темрява і світло. І в цю ніч, в той час як дух темряви огорнув світ, повторюється подія, яка завжди дивує і вражає нас: народ, який в темряві ходить, бачить велике світло, – світло, яке змушує нас замислитися про цю таємницю: таємницю ходіння і бачення.

Ходити: це дієслово змушує нас замислитися про хід історії, про той довгий шлях, яким є історія спасіння, починаючи з Авраама, нашого батька у вірі, якого Господь одного разу покликав вирушити, залишити свою країну, щоб піти до землі, яку Він йому вказав. З тих пір наша ідентичність віруючих полягає в тому, щоб бути народом – паломником до землі обітованої. Цю історію завжди супроводжує Господь! Він завжди вірний Своєму завіту і Своїм обітницям. «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви» (1 Ін 1,5). У народі ж, навпаки, змінюють один одного пори світла та темряви, вірності і невірності, послуху і обурення; часи народу-паломника і народу-скитальця.

Також і в нашій особистій історії змінюються світлі і темні часи, світло і темрява. Якщо ми любимо Бога і братів, то ходимо в світлі, але якщо наше серце закрите, якщо в нас переважає гординя, брехня, пошук власного інтересу, тоді в нас і навколо нас сходить темрява. «А хто ненавидить брата свого, – пише апостол Іван, – той перебуває у темряві, і в темряві ходить, і не знає, куди йде, бо темрява засліпила йому очі» (1 Ін 2,11).

2. У цю ніч, прорізаючи сліпучим променем навколишню темряву, звучить звістка апостола: «З’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей» (Тит 2,11).

Благодать, що явилася світу – це Ісус, народжений від Діви Марії, правдива людина і правдивий Бог. Він прийшов в нашу історію, розділив наш шлях. Він прийшов звільнити нас від темряви і подарувати нам світло. У Ньому з’явилася благодать, милість, ніжність Отця: Ісус є втілена Любов. Він не тільки Учитель мудрості, не тільки ідеал, до якого ми прагнемо і знаємо, наскільки ми від нього далекі: Він – сенс життя та історії – поставив Свій намет серед нас.

3. Пастухи були першими, хто побачили цей “намет”, хто отримав звістку про народження Ісуса. Вони стали першими, тому що були з останніх, відкинуті. І вони стали першими тому, що не спали в ночі, охороняючи своє стадо. Разом з ними зупинимося перед Немовлям, постоїмо в тиші. Разом з ними подякуймо Господу за те, що Він дарував нам Ісуса, і разом з ними дамо піднятися з глибини наших сердець хвалі Його вірності: Благословляємо Тебе, Господи Боже Всевишній, принизив Себе заради нас. Будучи неосяжним, Ти применшив Себе; будучи багатим, збіднів Себе; будучи всемогутнім, упокорив Себе.

У цю ніч ми поділяємо радість Євангелія: Бог нас любить, Він любить нас настільки, що подарував нам Свого Сина, щоб Він був нам братом, світлом у нашій темряві. Господь повторює нам : «Не бійтеся» (Лк 2,10). І я теж повторюю вам: не бійтеся! Отець наш терплячий, Він любить нас, Він дарує нам Ісуса, щоб скеровував нас на шляху до землі обітованої. Він є світло, що освічує темряву. Він є наш мир. Амінь.

Джерело: http://ru.radiovaticana.va