Проповідь Святішого Отця під час Літургії у день Всіх Святих

У цей час, перед заходом сонця, ми зібралися на цьому кладовищі і думаємо про наше майбутнє, думаємо про всіх тих, хто відійшов, хто жив перед нами, і зараз перебуває в Господа.

Яким чудовим є зображення Неба, про яке сьогодні ми почули в першому читанні: «Господь, Бог, краса, доброта, істина, ніжність, всеосяжна любов – нас все це очікує». І ті , хто жили перед нами і спочили у Господі, знаходяться там. І вони проголошують, що були спасенні не за їхні справи – хоча вони робили добро! – Але були спасенні: спасіння належить нашому Господеві, що сидить на престолі; це Він нас спасає, це Він веде нас, як батько, за руку, наприкінці нашого життя в це саме Небо, де знаходяться наші предки. Один зі старців запитує: «А оці, зодягнені в білу одежу, хто вони і звідки прийшли? – Це ті, що прийшли від великої скорботи; вони омили одяг свій і вибілили одяг свій кров’ю Агнця».

Ми можемо увійти на Небо лише завдяки Крові Агнця, Крові Христа. Саме Кров Христова виправдала нас, відкрила нам двері Неба. І якщо сьогодні ми згадуємо про наших братів і сестер, що жили перед нами і зараз знаходяться на Небі, то це тільки тому, що вони були омиті кров’ю Христа. І це наша надія – надія на кров Христа. І ця надія не осоромлює . Якщо ми йдемо по життю разом з Господом, Він ніколи не розчаровує. Він ніколи не розчаровує!

Ми чули в другому читанні, як апостол Іван говорив своїм учням: «Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися! Ми тепер – діти Божі; але ще не відкрилося, ким будемо. Та знаємо, що коли відкриється, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як Він є». Бачити Бога, бути подібними до Бога – це є наша надія. І сьогодні, саме в день Всіх Святих і напередодні дня поминання померлих необхідно подумати трохи про надію: про ту надію, яка супроводжує нас у житті. Перші християни зображали надію у вигляді якоря – так ніби життя було на іншому березі, і ми всі прямуємо до нього, тримаючись за канат прив’язаний до якоря … це прекрасний образ надії! Мати серце, прикріплене до якоря там, де знаходяться наші предки, там, де знаходяться святі, там де є Ісус. Там, де Бог. Це і є надія: та сама надія, що не засоромить. І сьогодні, і завтра – це дні надії.

Надію можна порівняти з закваскою, яка змушує розширюватися душу. Звичайно, в житті є важкі хвилини, але саме з надією душа справляється з ними: вона йде вперед і дивиться на те, що нас очікує. Сьогодні день надії. Наші брати і сестри знаходяться в присутності Бога. Ми теж будемо там, виключно з милості Господа, якщо будемо йти по шляху Ісуса. Апостол, завершуючи каже: «І всякий, що має цю надію на Нього, очищає себе». Надія також очищає нас! Це очищення в надії на Ісуса Христа, робить нас легкими на підйом, змушує нас йти швидко, стрімко. У цей час, перед заходом сонця, кожен з нас може подумати про кінець свого життя: «Яким він буде?». Мій, твій, ваш, … В один день у всіх нас настане кінець життя, у всіх! Дивимося ми на нього з надією? Дивимося ми на нього з тією радістю, яка виникає з того, що там нас прийме Господь? Таким має бути християнський кінець життя. І це дає нам спокій. Сьогодні день радості, але радості спокійною, тихої, мирної. Подумаймо про кінець життя багатьох наших братів і сестер, що жили перед нами, подумаймо про наш кінець життя, коли він прийде. І подумаймо про наше серце і запитаймо себе: «Куди закинутий якір мого серця?». І якщо він встановлений неправильно, закиньмо його туди, на той берег, знаючи, що надія не осоромлює, бо Господь Ісус Христос не розчаровує.

За матеріалами: http://ru.radiovaticana.va/