Різдво Івана Хрестителя

Євангеліє від Луки описує епізод, в якому Христос розмовляє з учнями Йоана Хрестителя, а відтак каже людям, що зібралися довкола Нього: «Це той, про кого написано: Ось я посилаю посланця мого перед твоїм обличчям, що приготує путь твою перед тобою. Кажу вам: Між народженими з жінок нема нікого більшого понад Йоана; а найменший у Царстві Божім – більший від нього» (Лк. 7, 27-28). Така характеристика з вуст Ісуса окреслює постать Предтечі як того, кого сам Господь обрав, ключової фігури для звершення місії спасення людства. Але вона має в собі ще глибший зміст.

Одним із найцікавіших – і найвідоміших – фактів є той, що в церковоному році торжественно святкують Різдво трьох осіб – Христа, Богородиці та Йоана Хрестителя. Власне, всі ці три народження були частиною великого плану, Божого задуму. Але Різдво Йоана – така значна подія, що посідає в літургійному календарі особливе місце.

Про народження Йоана детально розповідає Євангеліє від Луки. Ця історія знакова з багатьох сторін: вона є свідченням віри й сумніву, Божих знаків для тих, кого Він вибрав, – знаків, що часто для людини видаються випробуваннями. «Були вони обоє праведні перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно», – описує євангелист священниче подружжя, що, доживши до похилого віку, не стало батьками – Єлисавета була безплідна. Вже цим епізодом Різдво Предтечі промовляє до тисяч і тисяч пар, що безуспішно прагнуть батьківства; у подружжі Захарії та Єлисавети вони можуть легко побачити себе.

Врешті ж сім’я, що страждає від осуду зовнішнього середовища та власних сумнівів, стає обраною, аби народити «найбільшого між жінок». Але це стається не одразу – спершу відбувається зустріч з Архангелом, що дуже відрізняється від подальшої подібної зустрічі ангела з Дівою. Захарія не йме віри вістці ангела; за це втрачає голос аж до миті, поки обіцяне дитя народиться і він засвідчить через його ім’я свою повну вірність Божому промислові. І тоді Господь відкриває вуста не просто для слова – а для пророцтва.

«А ти, дитино, пророк Вишнього назвешся, бо перед Господом будеш ходити, щоб приготувати йому дорогу» (Лк. 1, 76) – каже батько про сина, словом Писання потверджуючи його благословенне покликання. А через багато років Христос скаже про нього: «На що ж тоді ви вийшли подивитись? На пророка? Так, кажу вам, і навіть більше, ніж пророка» (Лк. 7, 26)

І той, хто був названий більше, ніж пророком – найбільшим між жінок – став свідком одного найбільшого покликання Істини. Він став свідком Істини, за яку, врешті, віддав життя.

Йоан Хреститель для свого часу (та й для теперішнього) – особа незвичайна. Але слова, якими назвав його Христос, для всіх поколінь християн зробили Предтечу однією з найшанованіших постатей. Ім’я Йоана стало одним із найбільш вживаних, зокрема в слов’янських країнах; стало джерелом також численних похідних прізвищ, прізвиськ, а ще – топонімів. А крім того іменем Хрестителя Господнього названо численні святині в цілому світі. У Львові теж є кілька храмів, присвячених йому, найдавніший серед яких – княжий храм, історія якого сягає часів короля Данила.

А проте велич Господнього Предтечі у свідомості людей заступає інше свято, що збереглося в літньому циклі з язичницьких часів попри понад тисячолітню історію українського християнства. Це свято Купала – міфологічного персонажа, пов’язаного зі святкуванням літнього сонцестояння. Цікава річ: це чи не єдине язичницьке свято, що збереглося в найбільшому масштабі, досі маючи чимало прихильників, а його традиції – не просто етнографічна спадщина, а практики, що досі існують. І то так реально, що свято у середині літа незмінно носить назву «Івана Купала».

Про ці традиції сказано й написано вже неодноразово. Рік у рік Церква звертає увагу вірним на справжню суть свята, на постать Йоана Хрестителя, який не має жодного стосунку до язичницького божества, на шкідливість звичаїв, які розмивають віру в Бога. А проте свято Купала не зникає зі свідомості людей, і не лише сучасних язичників, а й самих християн.

Можливо, пояснити це можна тим різноманіттям культурної спадщини свята, яка не просто збереглася, а й живе і доповнюється дотепер. Купало – це не просто набір фізичних обрядів, а цілий комплекс фольклору, присвяченого ушануванню Сонця. Так, Хреститель Йоан нічим не пов’язаний із Купалом, радше навпаки – як сподвижник Істини, свідчить проти поганських вірувань; а свято його Різдва співпадає з Купальським святкуванням радше випадково – із накладанням християнського календаря на язичницький. А втім, існує певний часовий зв’язок, який із таким накладанням набрав іншого забарвлення, але зберігся. Святом Купала вшановували літнє сонцестояння, а за шість місяців надходило сонцестояння зимове, якому присвячували свято Коляди. З літнього сонцестояння день починав поступово коротшати, тож Коляда ставала апогеєм цього процесу – а відтак, після народження нового Сонця, день знову починав довшати. «Йому треба рости, мені ж маліти», – скаже після Хрещення Йоан про Ісуса (Йо. 3, 30). Так певним способом свято Сонця дійсно пригадує нам Предтечу. Бо, зрештою, вже за пів року святкуватимемо народження Сонця Правди.

«…а найменший у Царстві Божім – більший від нього», – каже Христос. Йоан – не просто великий пророк, а свідок спасення. Його постать визначається глибоким усвідомленням місії, покладеної на нього – і власної «дрібності» щодо Того, Хто йде після нього. Йоан – свідок скромного служіння, яке є ключем до осягнення спасення. І свято його Різдва є торжеством Божої сили, у якій усе неможливе стає можливим. Це сила, якої нам часто бракує, зокрема серед випробувань війни. Проте сьогоднішнє свято вкотре пригадує: Господь дбає про тих, кого вибрав. кого любить і хоче спасти. Це – Істина, що ознаменувала життя пророка, Предтечі та Хрестителя Йоана.

Підготувала Марія Цьомик