Російська православна проекція і католицька корекція очима американського католика

У своїй статті «Російська православна проекція і католицька корекція» розміщеній на «The Catholic Word Report» д-р Адам ДеВілль висловив переконання, що високі функціонери Московського патріархату звинувачують українських греко-католиків у тому, чим вони насправді самі займаються. Так після повернення з Гавани митрополит Алфєєв накинувся на українських греко-католиків, «заявивши що у них є своя політизована програма, свої покровителі і що вони виконуються політичний заказ». А про політичну пов’язаність Кремля і РПЦ не знає хібащо лінивий.

За хвилину Алфєєв звинуватив УГКЦ у тому, що Вона «не готова почути голос нашого патріарха, але навіть голос їхнього Папи». Отож, Алфєєв виразив очікування, що Папа Римський має право цензурувати людей, які з ним незгодні у питаннях, які не стосуються віри і моралі. Але, як зауважує автор статті, Гаванська декларація не є догматичним вчення, навіть не є звичайним вчення у формі апостольської конституції чи енцикліки. Тут на думку д-р ДеВілля Алфєєв проектує на внутрішньокатолицькі стосунки те, як росіяни самі функціонують: «Москва приймає рішення і кожен мусить точно його виконувати; російський патріарх є бос й інші єпископи мусять триматись його лінії без публічних заперечень». Алфєєв просто проектує російську практику підкорення патріарху, як супер диктатору, на те як католики повинні поводитись стосовно Папи.

Алфєєв аж кипить огидою, що не просто католицький, а український єпископ мав зухвалість коментувати Папу. З таким зухвальством українського єпископа московський патріархат не має наміру миритися. Д-р Де Вілль чітко підмічає що в основі такої реакції Алфєєва лежить російський шовінізм, який зневажає усе українське: «Для більшості росіян українці – це селянин і розбійник в одному, які не мають жодної культури і не заслуговують жодної свободи. І тут, бачимо, як Алфєєв проектує відвертий шовінізм і колоніалізм щодо України, країні якій росіяни ніколи не визнавали право на існування, на Блаженнішого Святослава.». І саме у російському шовінізмі автор статті бачить причину противлення Москви самій ідеї автокефалії православ’я в Україні – на думку автора, росіяни «звичайно, ніколи не визнають право православної церкви в Україні на самостійність». Адже, як зазначає автор, «Православна церква в Україні, яка на даний момент знаходиться під московським чоботом, слухняно виконує завдання Москви».

Автор статті дивується також незвичайному й химерному, до тепер невідомому титулу «Єпископ Риму, Папа Католицької Церкви». На його думку це спроба росіян поставити який паритет титулові «Патріарх Московській і всі Русі». Адже за звичай Папа підписується Франциск, слуга слуг Божих.

Друга дивовижна, на думку д-р ДеВілля фраза в Гаванській декларації: «церковних спільнот». На думку автора ця двозначна фраза б’є не тільки по українських греко-католиках, але й по українцях взагалі, оскільки вона може стосуватися і православних України. Москва зазвичай регулярно називає УПЦ КП та УАПЦ «неканонічними» і «розкольниками». В той час як для українських католиків залишає зарезервованими нудні й позбавлені уяви наклепи. Москва твердить, що у «неканонічних» православних відсутня благодать Таїнств і таким чином вони не є церквами, тому в документ і запхано це вираз – «церковні спільноти».

Папа не оракул з якого фонтанує божественне одкровення у Твіттері, на борту літака чи в інших місцях. І українські греко-католики це показали чесно і відверто в період після Гаванської зустрічі, висловивши свою законну незгоду. «Ми мусимо заспокоїти православних за межами Росії – католики повинні показати, що Папа не володіє диктаторськими повноваженнями, що кожне слово, яке падає з уст Папи змушує нас беззаперечно коритися» – підсумовує автор.