Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 26-го тижня

Євангеліє

Лк.16, 15–18; 17, 1–4

«Бог знає серця ваші; бо що в людей високе – осоружне Богові».

Коли уважніше приглянутись до життя кожного з нас, то мусимо визнати самі собі, щиро і відверто, що зазвичай нашою поведінкою керують зовнішні обставини. Це значить, що нам важлива думка людей – що вони скажуть, нам важливо, як ми будемо виглядати, як нас будуть сприймати, що нам буде доброго чи поганого від конкретного нашого вчинку…

Саме тому у нашому житті ми часто граємо ролі, іноді інші навіть можуть цього не зауважити. Але Євангеліє нам сьогодні каже, що Бог знає наші серця. Для Бога дуже важливо, що ми носимо в серці. Звісно, не так легко нам змінитися, перестати грати роль. Однак якщо будемо шукати і досвідчувати у своєму серці Бога, щораз більше питати, що Бог хоче від мене, як Бог дивиться на цю ситуацію, то і думка про те, щоб подобатися іншим, з часом перестане нам дошкуляти.

Мусимо собі щиро сказати, що для нас дуже часто важливіша не думка Бога, але думка людей. Але люди думають сьогодні так, а завтра – інакше. А Бог завжди є сталий і незмінний. І коли ми живемо в цій сталості, незмінності Божій, то для нас неважлива думка оточуючих: сьогодні вони нас похвалили, завтра – скартали, але для нас щораз важливішим буде ставати, як це сприйме Бог.

Життя в правді – це те, що найбільше приносить людині щастя. Життя в правді приносить людині нормальне буття, бо вона не грає ролі, а є тим, ким Бог її створив.

Апостол

1 Тим. 4, 4–8

«Бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне»

Часто наші стосунки з Богом ми будуємо на виконанні приписів і заборон, але Бог хоче від нас чогось більшого. Не лише вправляння у добрих вчинках, уникання заборон, різних тягарів, які ми на себе понакладали. Бог хоче, щоб ми жили в благочесті, в доброму, чесному житті.

Лише коли ми перебуваємо з Господом, Він відкриває нам, що таке благочестиве – чесне і добре життя. Бо наше щоденне життя показує, ким ми є в середині, ким ми є в реальності. Ми не можемо бути в близьких стосунках з Богом і поводитись, як ті, хто не знає Його. Позаяк Божа дитина покликана прославляти Бога своїм життям і кожним своїм вчинком.

Наше життя завжди і повсякчас засвідчує нам і тим, хто нас оточує, наскільки глибокі наші стосунки з Богом. Вміймо вчитись на власних помилках, падіннях і наближаймося щораз більше до Бога, саме тоді будемо сповнені правдивого благочестя.

+Венедикт