Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 33-го тижня після П’ятдесятниці

Євангеліє

Мр. 12, 13–17

«Послали до нього декого з фарисеїв та іродіян, щоб його впіймати на слові».

Можемо пригадати собі досвід будь-якого гріха в житті кожного з нас. Коли робимо цей проступок, то в той момент завжди знаходимо собі оправдання. Достоєвський казав, що коли для людини не існує Бога, то вона все може собі дозволити. Бачимо, що в сучасному світі люди можуть оправдати будь-які ідеології, багато з них вже існувало чи існують, багато ще повстає. Бо ж коли для людини немає Бога, то вона може все оправдати, все собі дозволити.

Фарисеї та іродіяни з цієї ж причини хотіли піймати Христа на слові, щоб якусь обмовку чи недолік припасувати на підтвердження своєї ідеології. Знаємо добре, що аби себе оправдати, завжди можна знайти якісь фрази, вирвані з контексту, навіть у свого опонента.

Тому вдивляймося в наше життя: що ми шукаємо? Чи ідеології, яка виправдовувала б наше життя чи шукаємо понад усе Бога і Його святої волі?

Апостол

1Пт. 2, 21–3, 9

«Ми, що його синяками зцілились»

Рани – це щось неприємне для нас, те, що з’являється після травм, після катастроф, сутичок, воєн. Ми завжди хочемо ці рани якнайшвидше вигоїти, щоб вони зникли, щоб повернутись до здоров’я.

Але в історії спасіння бачимо, що через рани Ісуса Христа, через Його страждання, терпіння і розп’яття, що, за людським сприйняттям, неприємне, хтось інший оздоровлюється. Господь терпить, а людина оздоровлюється. Христос страждає, щоб ми ставали здоровими. Це велика тайна – з одного боку терпіння, а з іншого оздоровлення.

Через терпіння Христа ми стали здоровими, стали цілісними, стали переміненими. У нашому житті часто терпіння і страждання мають сенс завдяки можливості оздоровлення, яке Бог дарував нам через Свої страждання, і водночас дарував нам життя вічне. Спробуймо на всі наші терпіння, страждання і невигоди подивитись як нагоду для нашого оздоровлення в контексті терпінь і страждань Ісуса Христа!

+Венедикт