Розтринькування морального авторитету
Моральні аспекти вбивства тирана не дуже згадуються в теперішній більш терпимій і більш м’якій Церкві. Проте, цю непросту тему свого часу опрацьовували найкращі уми католицтва, такі як Тома Аквінський та Франциск Суарез. Її гаряче обговорювали в часі ІІ Світової війни німецькі офіцери – багато з них були побожними християнами, котрі задумували вбивство Адольфа Гітлера. Як відомо, їхні зусилля отримали мовчазне схвалення Пія ХІІ. Але це вже інша історія.
А що сьогодні? Якби я знову був в аудиторії, я б попросив студентів обґрунтувати аргумент на користь вбивства тирана. І якщо б студент йшов аргументацією Томи Аквінського, то у питанні про вбивство тирана йшлося б про лідера, який робить важке зло і якого неможливо відсторонити від влади, хіба що за допомогою вбивства та вбивство котрого не погіршило б ситуацію. Якщо б ці умови були задоволені, стверджував св. Тома з Аквіну у своєму Коментарі Петра Ломбарда, то громадянин, котрий б убив тирана, навіть заслуговував на похвалу та винагороду за те, що він врятував країну, вбивши тирана.
30-та річниця революції 1989 року, яка настане цієї осені, знову нагадає нам, що існують альтернативи вбивству тирана чи капітуляції перед злом: пробуджена свідомість опору тиранії через ненасильницькі дії, все ж таки, краща від вбивства. Ця свідомість пробуджується, коли чоловіки і жінки чують заклик до морального героїзму – до життя в Істині, яка є найбільшим Визволителем. Саме тому нинішнє ставлення Апостольського Престолу до латиноамериканських тираній викликає велике занепокоєння. Бо замість того, щоб закликати людей до ефективного ненасильницького опору протри тиранічних режимів Куби, Венесуели та Нікарагуа, за зразком Польщі та Чехословаччини у 80-их роках ХХ століття, Ватикан постійно повторює про «діалог» із смертоносними головорізами, котрі впродовж десятиліть демонстрували, що їх цікавить лише збереження влади, прикриваючи свої очевидні особисті амбіції та жадібність туманом тарабарщини про «революцію».
Однак тепер двадцять колишніх глав латиноамериканських держав і урядів сказали ввічливо, але твердо, що треба покласти край цьому. У листі від 6 січня цього року до свого співвітчизника Папи Франциска автори листа, включаючи і Нобелівського лауреата з Коста-Ріки Оскара Аріаса, визнали «добру віру» й «пастирських дух» різдвяного Urbi et Orbi Папи Франциска. Але вони також нагадали Папі, що венесуельці є жертвами воєнізованої наркодиктатури, яка не вагається систематично порушувати право на життя, на свободу та особисту цілісність, корумпованого режиму, який також «піддав венесуельців поширеному голоду та браку медикаментів». Підписанти також зазначили, що нещодавно корумпований режим Ортеги в Нікарагуа «хвилею репресій» вбив 300 нікарагуанців, які вдались до ненасильницького опору, а ще 2500 поранив.
У цьому контексті, за словами лідерів, папський «заклик до гармонії… нації-жертви можуть сприйняти [як вказівку] прийти до згоди із тими, хто їх утискає». Саме тому більшість жителів Нікарагуи і Венесуели сприйняли різдвяне послання Папи «у дуже негативний спосіб».
У 2013 році моральний вплив Церкви на світові справи осягнув свого апогею. Іван Павло ІІ був загальновизнаною фігурою, ключовим гравцем у ненасильницькому розпаді європейського комунізму й значним гравцем в процесі демократизації Латинської Америки та Східної Азії. Спираючись на соціальне вчення Івана Павла ІІ та його проникливе розуміння політичної сучасності, Бенедикт ХVІ зробив потужні заяви про моральні засади вільного суспільства у ХХІ столітті у своїх промовах в Колегіумі Бернардинів у Парижі, Лондонському Вестмінстерському Холі і Бундестазі в Берліні.
Що світ бачив з того часу?
Він бачив папську ініціативу в Сирії, яка, попри свої добрі наміри, стала прикриттям для адміністрації Обами, щоб постійно відсувати «червону лінію» щодо використання Башаром Асадом хімічної зброї проти власного народу. Світ побачив Ватикан, який відмовляється використовувати означення «агресія», «війна» і «окупація» для опису аншлюсу Криму, який зробив Володимир Путін, та стосовно його війни на сході України, внаслідок якої загинуло понад 10 тисяч і переміщено більше мільйона українців, багато з яких є українськими греко-католиками. Світ бачив порозуміння Ватикану з Китаєм, який постійно вдається до жорстоких та авторитарних методів.
Де моральний виклик тиранії? Де заклик до героїчного опору? Розтринькується великий моральний капітал для світу, який потребує морального компасу.
Джордж Вайґель, 23 січня 2019 р.
Переклад: “Католицький оглядач” за матеріалами First Things
About The Author
