Щоб об’єднатися, нам потрібно любити Бога і любити ближніх

Два тижні тому я запропонував шановним читачам “Української правди” колонку, темою якої була єдність Христової Церкви. Цю колонку прочитали тисячі осіб, набагато більше як зазвичай. Значить, тема єдності Церкви цікавить багатьох людей. Треба сказати: Богу дякувати!

Як звичайно буває, не всі читачі були задоволені висвітленням теми. Це не дивно, але й не погано, бо інший погляд часто стає нагодою глибше подумати, старатися вивчити ситуацію. Вдячний за критичне читання тексту, автор цих рядків хоче дещо пояснити, дещо доповнити, із надією, що в такому дусі повинен відбуватися діалог, тобто щире спільне намагання шукати істину.

Передусім бажаю нагадати, що таке Церква. Дуже часто під цим словом розуміють тільки ієрархію – єпископат. Коли вживається вислів “Церква каже”, то зазвичай мають на думці якийсь документ, якесь звернення єпископів. Для декого поняття “Церква” – це духовенство, тобто священики, проповідники. Таке розуміння не хибне, але й не повне.

Бо Церква – це не тільки священнослужителі, а й увесь зібраний у Господі Божий люд, зокрема й миряни, – усі, що визнають триєдиного Бога, воплоченого Божого Сина Ісуса Христа, приймають Боже об’явлення у святих книгах Біблії, послуговуються Святими Тайнами як засобом освячення і об’єднані на зразок трьох осіб Пресвятої Тройці.

Ще перед народженням Ісуса Христа існував вибраний народ, головним завданням якого було зберігати обітницю про прихід Месії. Коли з народженням, життям, смертю та воскресінням Ісуса обіцяний Месія Христос прийшов і звершив своє спасенне посланництво, поняття Божого люду поширилося на все людство, на всіх, хто прийняв християнську віру. Єпископи та священики виконують особливе служіння – навчання, освячення та проводу цього народу, тобто Церкви, але вони є не винятковими її членами, а радше слугами.

Як було сказано в матеріалі, опублікованому два тижні тому, Божий люд, хоч розсіяний на всій Земній кулі та представляє різні народи й культури, є одною Вселенською Церквою, на зразок Пресвятої Тройці. Така єдність, яку визнаємо у “Символі віри”, вказує, де існує Христова Церква. Де немає єдності, християни, так би мовити, не є повноцінними. Тому ми повинні усвідомити собі цю правду і те, що практичне здійснення єдності (тобто подолання будь-якого поділу), визначає, будемо чи не будемо справжніми християнами.   

Що, згідно з Божою волею, є елементом, який робить Церкву одною? Щоб авторитетно відповісти, процитуємо слова самого Спасителя: “Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що ви Мої учні, коли любов взаємну будете мати” (Ів. 13, 34-35). Цю правду згодом повторять апостоли Петро, Павло та Іван – автори послань, які є інтегральною частиною Нового Завіту.

А як це сталося, що між християнами існують такі поділи? Коли і чому одна Церква, яку установив Христос, поділилася на стільки фрагментів?

Ми, люди, через свою гріховність несправедливо піднесли другорядні елементи до рівня істини. Так, для прикладу, існують різниці культури, політичні інтереси, пожадливість. Ми наполягаємо, що наша прив’язаність до тих речей є необхідними для нашого духовного добра. Натомість ми забули, більше чи менше свідомо, що суттєвим є лише одне – любити одне одного так, як Ісус любив і любить нас. А що означає любити? Жити в правді і бажати одне одному добра.

Ісус Христос виразно і недвозначно вчить, яка є найважливіша заповідь, що її християни мають притримуватися: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша  і перша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого” (Мт. 22, 37-38).

Вище було згадано, що ми, люди, поділили Церкву, вважаючи, що багато інших елементів, крім тих, про які говорить наш Спаситель, є так само важливими для існування і життя Церкви. І що з цього вийшло? Замінюючи Божу науку та захоплюючись не Божими, а інколи явно гріховними псевдоцінностями, ми ввели згубний поділ у святу Церкву.

Сьогодні, на превеликий жаль, Христова Церква поділена, розчленована. Всесвітня Рада Церков, представники якої недавно відвідували Україну, має понад триста груп, які вважають себе Христовою Церквою. Не треба виходити навіть за кордони нашої рідної землі, щоб бути свідком чисельного поділу. У межах своєї держави ми можемо переконатися, яким трагічним явищем є поділ між християнами (поділ Церкви), скільки спричиняє він лиха, непорозумінь, а інколи ще гірше – ненависті!

Для нас, які хочемо бути вірними синами і дочками Христа, може бути тільки один спасенний розв’язок: любити Бога і любити ближніх. А як таку любов плекати? Над цим нам усім треба дуже серйозно замислитися.            

+ ЛЮБОМИР